59. Основні форми наукового пізнання

Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб'єкта, а й для суспільства в цілому.

Елементами структури теоретичного наукового пізнання є його форми:

• Ідея – це вихідна думка стосовно тієї чи іншої дії. Думка, що визначає як?, яким чином? реалізується та чи інша форма діяльності. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності й суб'єктивну мету її перетворення. Вона не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але також її розвиток у можливості, в тенденції. Вона фіксує не лише суще, а й належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання. Сказати: "Я маю ідею" — означає, що я не тільки знаю, що являє собою об'єкт, а й володію теоретично шляхами, методами, засобами його перетворення, тобто знаю, як його змінити.

• Проблема — форма пізнання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що потрібно пізнати; це знання про незнання; питання, яке виникає в процесі пізнання і вимагає відповіді за двома пунктами: постановка проблеми і шлях її вирішення.

• Факт - це фрагмент реальності, виражений науковою мовою і включений у систему наукового знання шляхом відображення цих даних в понятійній системі деякої теорії. Будь-який науковий факт є однією з багатьох проекцій того чи іншого реального явища, отриманого з відповідної теоретичної точки зору. Таким чином, залежно від характеру концептуального тлумачення одні й ті ж явища служать основою для «виробництва» різних фактів. Наприклад, дві теорії світла. Фактичне знання має сенс лише у зв’язку з певною теоретичною концепцією, яка служить його обґрунтуванням.

• Гіпотеза — форма знання, яка містить припущення (сформульоване на основі ряду фактів), істинне значення якого невизначено і потребує доказу. Гіпотетичне знання має імовірний, а не достовірний характер, і вимагає перевірки, обґрунтування.

• Теорія — найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної області дійсності. Побудова теорії пов’язана зі світоглядом вченого, визначеними методологічними засадами, історичним рівнем розвитку науки та техніки. Теорія, на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою.

• Концепція (лат. conceptio - розуміння, єдиний задум) – система поглядів, що виражають певний спосіб бачення, розуміння явищ і процесів, що включає в себе складний конгломерат логіко-теоретичних, філософських, соціальних, психологічних компонентів. Це більш загальна, ніж теорія, форма системної організації знання.

Усі форми та засоби наукового пізнання — ідея, проблема, факт, гіпотеза, теорія, концепція — взаємопов'язані й взаємообумовлюють одна одну.

60. Мова як засіб комунікації та пізнання.

Мова – система словесних знаків. Історичною основою виникнення мови була праця, її творцем і носієм є народ. Мова існує і розвивається лише в процесі її практичного використання. Людська мова охоплює слова, у яких поєднано значення та звучання. У процесі розвитку пізнання значення слів уточнюється, розширюється або звужується, узагальнюється,

У мові виділяють:

А) словниковий запас – сукупність слів, які використовуються в певній мові.

Б) Граматичну будову, яку вивчає:

- морфологія (правила зміни слів);

-синтаксис – правила побудови речення.

Мова реалізується в мовленні людей. Мовлення – це застосування людиною певної мови в її спілкуванні з іншими.

Мові як засобу спілкування притаманні такі функції:

А) функція власне спілкування, або комунікативна;

б) виразна, або експресивна (За допомогою виразних засобів людина передає свої переживання, своє ставлення до того, про що вона говорить, а також викликає відповідні почуття в інших людей).

в)функція впливу (спонукання до дій та ін.)

Мові як засобу пізнання притаманні такі функції:

А) функція означення, або сигніфікативна,

Б) функція нагромадження, збереження та передавання наступним поколінням суспільно-історичного досвіду людства

В) забезпечення мисленєвої діяльності;

Мова як засіб комунікації та пізнання в історичному розвитку

Мова виникла в процесі праці. Мова є продуктом діяльності людей. Виникнення мови може бути пов’язане лише з потребою людей у спілкуванні в процесі праці. Спочатку виникли жести як форма спілкування. Разом з тим основна функція в спілкуванні переходить від жестів до звуків голосу; виникає звукова членороздільна мова.

Той чи інший зміст, що означається у мові, фіксується, закріплюється потім в мові. Але для того, щоб це явище могло бути означено чи могло отримати своє відображення в мові, воно має бути виділено, усвідомлено, а це відбувається в тій самій практичній діяльності людей. Слово, що означає в трудовій діяльності предмет, виділяє і узагальнює його для індивідуальної свідомості, як суспільний предмет. Мова та мовлення згодом стає не

просто засобом спілкування людей, а виступає засобом свідомості, мислення та пізнання. Воно стає формою свідомого узагальнення дійсного. Завдяки йому людство передає набутий досвід наступним поколінням.