7. Розвиток наукових знань про природу психіки:

• Вчення про психіку в XVIII – XIX ст. (Сеченов, Павлов, Вундт, Брентано).

Видатний учений І. М. Сеченов (1829—1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Акт свідомості, на його думку, тотожний за своїм походженням рефлексу. Будь-яке психічне явище включає як рефлекс до свого складу дію зовнішнього подразника та рухову відповідь на нього. Породжене у цілісному рефлекторному акті психічне явище виступає як фактор, що випереджає дію, рух.

Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і перероблюється інформація про світ. У рефлекторний акт включаються знання, уявлення людини. Психічні явища — це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.

Спираючись на вчення про рефлекси, І. М. Сеченов розробив програму створення об'єктивної психології, яка має базуватися на об'єктивному методі спостереження за еволюцією індивідуальної поведінки. Однак його рефлекторна модель психіки не була експериментальне доведена.

Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у XX ст. /. П. Павловим (1849 — 1936), який експериментально обґрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи.

У людини поряд із першою сигнальною системою функціонує друга, яка базується на слові. «Другі сигнали» — це звуки усної мови, письмова мова, а також знакові системи різного рівня узагальнення та призначення, що помітно розширюють і якісно змінюють фонд умовних рефлексів людини порівняно з умовними рефлексами тварин. За до­помогою слова можуть бути заміщені «перші сигнали».

Середину і другу половину XIX ст. можна вважати періодом становлення психології як самостійної науки.

Найбільший успіх мала програма, яку запропонував В. Вундт (1832 — 1920). За В. Вундтом, психологія має своїм предметом безпосередній досвід суб'єкта, який може вивчатися лише шляхом самоспостереження, інтроспекції. Згідно з його думкою, свідомість принципово відрізняється від усього зовнішнього та матеріального, що визначає специфіку психології як науки. В. Вундт називав дослідну психологію фізіологічною психологією.

Програму розвитку психології як учення про штенціональні акти свідомості запропонував Ф. Брентано (1838— 1917). Для нього вихідним поняттям став акт свідомості, тобто функція свідомості, що виявляється у її спрямованості на об'єкт усвідомлення. Акт складається з: а) ідеації, тобто уявлення об'єкта у вигляді образу; б) міркування про об'єкт як про істинний або ж неправильний; в) емоційної оцінки об'єкта як бажаного або ж відкинутого.

8. Розвиток наукових знань про природу психіки:

• Психологія XX ст.: гештальтпсихологія, біхевіоризм, психоаналіз.

Гештальтпсихологія — напрям у західній психології першої третини XX століття. Заснована Максом Вертгеймером в 1912 році.

Постулат гештальтпсихології звучить так: первинними даними психології є цілісні структури (гештальти), що практично не виводяться з компонентів що їх утворюють.

Гештальт — це просторово-наочна форма предметів,що сприймаються, чиї властивості неможливо зрозуміти шляхом сумування властивостей їх частин.

Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психологічних феноменів, вони запропонували ідею цілісності образу й неможливості зведення його властивостей до суми властивостей його елементів.

Усі властивості сприймання в гештальтпсихології — константи, фігура, фон — вступають у відносини між собою і являють нову властивість. Це і є гештальт. Цілісність сприйняття і його впорядкованість досягаються завдяки наступним принципам:

• Близькість. Стимули розташовані поряд, мають тенденцію сприйматись разом.

• Схожість. Стимули, схожі за розміром, формою, тощо мають тенденцію сприйматись разом.

• Цілісність Сприйняття має тенденцію до спрощення і цілісності.

• Замкнутість. Відображає тенденцію завершувати фігуру так, щоб вона мала повну форму.

• Суміжність. Близькість стимулів в часі і просторі. Суміжність може обумовлювати сприйняття, коли одна подія викликає іншу.

• Загальна зона. Принципи гештальту формують наше повсякденне сприйняття, нарівні з навчанням і минулим досвідом.

Біхевіоризм — один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.

Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани.

Біхевіористи стверджували, що наука повинна вивчати свій предмет винятково об'єктивними методами, як єдино науковими, тобто за допомогою об'єктивного спостереження і об'єктивного експерименту.

Предметом психології має бути поведінка людини, під яким біхевіористи розуміли дії і вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як вона робить ті чи інші дії, як вона говорить, яка міміка її обличчя, тобто все те, що доступно зовнішнього спостереження за допомогою органів почуттів, і має, на думку біхевіоризтів, вивчати психологія, побудована на матеріалістичних засадах.

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений Зиґмунд Фрейд.

Психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз спирається на клінічні спостереження та дослідження.

Модель особистості, створена Фрейдом, являє собою трьохповерхову формацію:

• нижній шар (Воно), найпримітивніша інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство;

• середній шар (Я) відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. До функцій Я відноситься самозбереження організму, запам'ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів;

• верхній шар (Над-Я) служить джерелом моральних і релігійних почуттів, є контролюючим і караючим агентом. Якщо Воно визначене генетично, а Я — продукт індивідуального досвіду, то Над-Я — продукт впливів, що виходять від інших людей. Виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним у наступні роки.