- •Психологія як наука: предмет та завдання.
- •Джерела психологічних знань.
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Зв'язок психології з іншими науками.
- •Розвиток наукових знань про природу психіки:
- •Основні механізми психіки людини (відображення, проектування, опредметнення).
- •Психіка і свідомість.
- •Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного розвитку людства.
- •Теорія рефлекторної діяльності мозку.
- •Умовні та безумовні рефлекси.
- •Збудження та гальмування як основні процеси нервової діяльності.
- •Аналітико-синтетична діяльність великих півкуль головного мозку.
- •Перша та друга сигнальні системи.
- •Динамічний стереотип.
- •Мозок та психіка: головний та спинний мозок.
- •Мозок та психіка: нервова система (центральна і периферична).
- •Мозок та психіка: вища нервова діяльність.
- •Мозок та психіка:рефлекторна дуга та коло.
- •Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу.
- •Фізіологічні основи відчуття та сприймання.
- •Сприймання та його основні властивості.
- •Виміри та зміна відчуттів.
- •Види та властивості сприймання.
- •Закони сприймання.
- •Основні теорії мислення.
- •Поняття про мислення.
- •Психологічні теорії мислення.
- •Сучасні концепції мислення.
- •Розумові дії та мисленнєві операції
- •Форми мислення.
- •Процес розуміння.
- •Процеси розв’язання завдань.
- •Різновиди мислення.
- •Індивідуальні особливості мислення.
- •Фізіологічні основи уваги.
- •Види уваги.
- •Властивості уваги.
- •Розвиток уваги.
- •Теорії уваги.
- •Специфіка пам’яті як психічного процесу.
- •Фізіологічні основи пам’яті.
- •Теорії пам’яті.
- •Процеси та види пам’яті.
- •Запам’ятовування та умови його успішності.
- •Індивідуальні відмінності пам’яті.
- •Закономірності у протіканні процесів пам’яті.
- •Поняття про уяву та уявлення.
- •Фізіологічні основи уяви.
- •Види уяви.
- •Форми уяви.
- •Функції уява.
- •Уява і творчість.
- •Теорії уяви.
- •Взаємозв’язок основних психічних процесів (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, увага, уява).
- •Головні галузі психологічних знань.
- •Головні напрями сучасної психології.
- •Вимоги до методів психології.
- •Метод самоспостереження.
- •Психологічний експеримент.
- •Лабараторний експеримент.
- •Природній психологічний експеримент.
- •Експериментально-генетичний метод.
- •Метод опитування.
- •Бесіда як метод психологічного дослідження.
- •Анкетування як метод психологічного дослідження.
- •Психічні явища та факти.
- •Свідомість та самосвідомість людини.
- •Три головні принципи наукового дослідження.
Збудження та гальмування як основні процеси нервової діяльності.
Збудження — це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які складаються з нервової і м’язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м’яза є його скорочення. У нервових клітинах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет.
Процес збудження супроводжується витратами енергетичних ресурсів клітин. Тому неспецифічні ознаки збудження такі:
прискорення обміну речовин у клітині;
посилення теплопродукції;
зміни електричного стану.
Чим більше навантаження у вигляді процесу збудження здатні витримати елементи мозку або нервова тканина, тим вищою є їх працездатність.
Для виникнення збудження мають значення сила подразника, швидкість наростання подразнення і час дії. За силою подразники поділяються на підпорогові, порогові і надпорогові. Підпорогові подразники характеризуються силою, якої недостатньо для збудження. Пороговою називається мінімальна сила подразника, достатня для виникнення збудження. Надпорогові подразники мають велику силу і призводять до значніших функціональних змін.
Між силою подразника і тривалістю його дії існує обернено пропорційна залежність: чим більша сила подразника, тим меншою є тривалість його дії, що необхідна для виникнення збудження, і навпаки.
Гальмування — складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. Гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів.
У фізіологічних системах, які працюють, процеси збудження і гальмування тісно пов’язані з процесами виснаження і відновлення. Гальмування забезпечує відновлення нормального стану протоплазми клітини та її функціональних ресурсів. Отже, виснаження є подразником гальмівного процесу, а гальмування — подразником відновлювальних процесів у клітинах.
У стані гальмування нервова клітина не відповідає на імпульси, що надходять, і активно відновлює свої ресурси.
У кожній нервовій клітині процеси збудження і гальмування закономірно змінюються, являючи собою різні фази її діяльності. При дії подразника надмірної сили або багаторазового його повторення у нервових клітинах замість збудження виникає процес гальмування. Таке гальмування отримало назву охоронного.
Закономірності взаємодії процесів збудження і гальмування такі:
Іррадіація — це поширення нервового процесу з місця, де він виник, на навколишні нервові центри.
Індукція — це наведення протилежного процесу на навколишні нервові центри за умови концентрації збудження чи гальмування на місці свого виникнення.
Гальмування у процесі праці:
виключає реакції працівника на побічні подразники;
захищає нервову систему від перенапруження та функціонального виснаження.
Основними властивостями нервових процесів є сила нервових процесів – це здатність нервових клітин розвивати і тривалий час витримувати значні напруження збудження і гальмування. Врівноваженість нервових процесів — це їх співвідношення за силою. Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу збудження у гальмування, і навпаки.
