14. Суспільство як соціальна система

Вчені по-різному трактують поняття "суспільство". Це багато в чому залежить від тієї школи або напряму в соціології, які вони представляють. Так, Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндівідуальний духовну реальність, засновану на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство - це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей дій. Великий американський соціолог Толкотт Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, сполучною початком якої є норми і цінності. З точки зору К. Маркса, суспільство - це історично розвивається сукупність відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої спільної діяльності. У всіх цих визначеннях виражений підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Система - це певним чином упорядкована множина елементів, взаємопов'язаних між собою і утворюють деякий цілісну єдність. Таким чином, соціальна система - це цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. [1]Громадські взаємодії і відносини носять надіндівідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство - це деяка самостійна субстанція, яка по відношенню до індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв'язків і відносин і поступово включається в неї. Таким чином, суспільство - це певна сукупність (об'єднання) людей. Але які межі цієї сукупності? За яких умов це об'єднання людей стає суспільством?

• Ознаки суспільства як соціальної системи такі:

• Об'єднання не є частиною будь-якої більшої системи (суспільства).

• Шлюби укладаються (переважно) між представниками даного об'єднання.

• Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є його визнаними представниками.

• Об'єднання має територію, яку вважає своєю власною.

• У нього є власна назва і своя історія.

• Воно володіє власною системою управління (суверенітетом).

• Об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда.

• Його об'єднує загальна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів, правил, звичаїв), яку називають культурою.

15. Проблема типологізації суспільств

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з´ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія «суспільство — природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв´язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним творінням, а буття суспільства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування. Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспільство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному. На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не може обмежити. Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні. Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» —поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

• Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.

• Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:

• Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв´язків, усім править вождь.

• Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв´язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

• Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з´являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв´язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.

• Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

• Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.

• Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

• Традиційне суспільство. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

• Суспільство, кероване з середини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

• Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. tertius — третій) промислів — маркетингу, послуг. З´являються нові професії, групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суслільство.

• Розвиненість управління і ступінь соціального розшарування розмежовують суспільства на просте і складне.

• Просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв´язків.

• Складне суспільство. Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури. Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних суспільних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

• За політичними режимами суспільства поділяють на демократичне, авторитарне, тоталітарне; за панівною релігією — на християнську і мусульманську. Марксизм за способом виробництва, виробничих відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.