19. Соціальна стратифікація: сутність, історичні види

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспіль­стві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація – це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому стано­вищі порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • дохід; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації – дохід, освіта, влада – мають об’єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб’єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяль­ності в суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, щостратифікація в суспільстві має три основні види: • економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність – полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви; • політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість; •  професійна – за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості   їхніх функцій у житті суспільства. Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критерія­ми прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов’язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство. Т. Парсонс пов’язує конфігурацію соціаль­ної системи з панівною в суспільстві системою цінностей. Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уяв­леннями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на певний період ціннісної системи. При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями: – якісні характеристики членів суспільства, що визнача­ються генетичними рисами та приписаними статусами (по­ходженням, здібностями та ін.);         – рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (по­сада, рівень професіоналізму тощо); – володіння матеріальними та духовними цінностями. Кожне

Історичні типи стратифікації.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

•  рабство – форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар’єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.

20. Поняття соціальної мобільності

лядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони посідають у системі суспіль­ної ієрархії, а й конкретного індивіда, котрий також змінює свої позиції. Під соціальною мобільністюрозуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої. Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми – американці Б. Барбер, Л. Уорнер, а також авто­ритетний соціолог сучасності – англієць Д. Голдторп. Остан­ній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобіль­ності: • горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; • вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхід­ною,коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути якіндивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що ха­рактерна для цілої групи. Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну).Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) – це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар’єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) – це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з’ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків. Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять. Швидкість мобільності - це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швид­кістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки – “страти”. Раптовий злет або раптове падіння на декілька по­зицій за короткий проміжок часу – ознака кризових чи пере­хідних суспільств (характерна для сучасної України). Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонталь­ному напрямах за певний час. Сукупний індекс мобільності - це показник, який врахо­вує швидкість та інтенсивність мобільності. У світовій соціології відомими є Оксфордські дослідження соціальної мобільності, що відбувалися в 70-90-ті pp. XX ст. Аналізуючи суттєві зміни у структурі виробництва розвину­тих капіталістичних країн, зумовлені науково-технічною рево­люцією, соціологи дійшли таких висновків: рівень мобіль­ності чоловіків зріс; збільшилася кількість випадків руху великої амплітуди; третина “білокомірцевих” службовців по­ходить із робітників; значно обмежені можливості мобільності в жінок; відбувається збільшення кількості посад високого рангу та як наслідок посилюються можливості мобільності в суспільстві.