27. Поняття та порядок випуску єврооблігацій.

Незважаючи на те, що нещодавно в Україні з’явилися нові фінансові інструменти – єврооблігації (нині досить вживаним є транслітерований термін «євробонди» від англ. «eurobonds»), їх уже досить активно використовують українські компанії.

Слід зазначити, що з фінансової точки зору державні й муніципальні (органів місцевої влади) єврооблігації є дуже ефективним механізмом для залучення значних коштів з метою поповнення, відповідно, державного або місцевого бюджету, для інвестування республіканських і регіональних соціальних, економічних, виробничих та інших програм, розвитку інфраструктури тощо. Таке саме значення мають і корпоративні єврооблігації, за допомогою яких підприємства-емітенти залучають значні ресурси для фінансування виробничих програм, розширення виробництва та збільшення обігових коштів.

Подальше впровадження єврооблігацій в Україні потребує вдосконалення українського законодавства та усунення тих правових перешкод, які заважають розвитку цього визнаного в світі зручного фінансового інструмента.

СХЕМИ ВИПУСКУ ЄВРООБЛІГАЦІЙ

Єврооблігації можуть випускатися:

безпосередньо емітентом;

із використанням опосередкованих схем.

У першому випадку емітент і кінцевий одержувач коштів, отриманих від розміщення єврооблігацій, співпадають. Отже, ця особа несе відповідальність за розрахунки з іноземними інвесторами.

Євробонди, як правило, передбачають отримання інвестором доходу без будь-яких податкових відрахувань. Що до прямої схеми випуску євробондів, то її привабливість залежить від податкового законодавства країни емітента, зокрема, наявності двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування, які дозволяють мінімізувати або навіть уникнути утримання сум податків з виплат доходів нерезидентам, а також спрощення вимог щодо реєстрації емісії та обігу євробондів за межами країни емітента. За неможливості уникнути податкових зобов’язань на репатріацію емітент має відповідно збільшити суми виплат власникам євробондів (gross-up).

У другому випадку залучаються посередники, зокрема, спеціально створена корпоративна структура або банківська установа. Характерною рисою цих схем є те, що власники єврооблігацій мають обмежене право вимоги (limited recourse) до емітента де-юре (SPV або банку), тоді як дійсну відповідальність за виплату за облігаціями несе позичальник, який є емітентом де-факто. Як правило, опосередковані схеми мають переваги в оподаткуванні.

Спеціалізованою структурою зазвичай виступає дочірня компанія, що створюється в одній із юрисдикцій, в якій емітент звільняється від обов’язку утримувати податок із доходів, що виплачуються іноземним інвесторам за єврооблігаціями, або такий податок є мінімальним. Відповідно, саме дочірня компанія виступає емітентом єврооблігацій та здійснює всі виплати інвесторам без будь-яких відрахувань. Кошти, залучені дочірньою компанією в результаті розміщення єврооблігацій, надаються материнській компанії у вигляді довгострокового кредиту під відсотки, необхідні дочірній компанії для розрахунків з інвесторами. При цьому материнська компанія, як правило, виступає гарантом за зобов’язаннями дочірньої компанії перед інвесторами за єврооблігаціями.

За іншої опосередкованої схеми випуску єврооблігацій замість спеціалізованої корпоративної структури посередником є іноземний банк, який виступає емітентом так званих «облігацій участі у кредиті» (від англ. «loan participation notes»), що розміщуються серед інвесторів. Кошти, одержані банком у результаті розміщення, надаються в кредит компанії, в інтересах якої здійснюється опосередкована схема (наприклад, євробонди Київської міської ради, ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем»