31. Роль реформ 1848 р. Та 1861 р. У становленні ринкових відносин в Україні. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме¬режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробник тва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ ) економічне життя обох країн обумовлювали довготривале іспу вання пережитків патріархального ладу. Останні суттєво гальму¬вали господарську ініціативу селянства та утруднювали процес капіталістичної перебудови сільськогосподарського виробництва.

Щодо західних територій України, що входили до складу Ав¬стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин¬ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз¬ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи¬ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне¬но па користь останніх, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток сільського господарства західних земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галу¬зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Про¬гресивні зрушення виявилися, зокрема, у підвищенні врожайності аграрних культур, розвиткові тваринництва, зростанні товар¬ності сільськогосподарського виробництва (особливо технічних культур), яке ставало базою для переробної промисловості. Ви¬сокі темпи розвитку були притаманні також ряду промислових галузей, зокрема деревообробній, видобувній (буре вугілля, сіль), нафтовій промисловості тощо.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль-ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль¬кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль¬стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо¬мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по-літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль¬ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер¬нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та¬кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря¬дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво¬рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско¬рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно¬го переозброєння армії.

Підготовлені та проведені, в основному представниками кон¬сервативних кіл дворянства, реформи мали серйозні вади: чис¬ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недо¬торкане поміщицьке землеволодіння, обтяжливий фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. А умови, за яких відбулося скасування кріпосного права, визначили особли¬вості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від замкненого феодального господарства до капіталістичних мето¬дів ведення останнього

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар¬ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен¬ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу¬вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід¬ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі¬тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських заворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.

Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.

Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефо¬діївське товариство» (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народів на демократичній основі.

Ідейна боротьба навколо скасування кріпосного права не обмежується лише розглянутими питаннями. Вона мала значно складніший характер. До 1857 р., тобто до офіційного оголошення урядом підготовки реформи, головним було питання самого скасування кріпацтва. Дворянські й буржуазні ліберали та представники демократичних сил були прихильниками звільнення селян. Дворяни-кріпосники боролися за збереження кріпосного права.

У період безпосередньої підготовки реформи, коли це питання було вирішене остаточно, на перший план вийшли міркування про майбутні взаємовідносини між поміщицьким і селянським господарством, про міру поступок селянству. Консерватори вимагали безземельного звільнення селян і високих викупних платежів. Дворянські ліберали виступали за збереження поділу землі як об’єкта господарювання між поміщиками і селянами за збереження монополії поміщицького господарства. Буржуазні ліберали домагались створення умов для капіталістичного аграрного розвитку, головною перешкодою на шляху якого була особиста залежність селян. Інтереси буржуазії безпосередньо не вступали в конфлікт з феодальною земельною власністю. Буржуазні ліберали гостро критикували поміщицьке господарство як неефективне. Але щодо питань земельної власності їхня позиція не суперечила позиції дворянських лібералів. Демократи були прихильниками революційного зламу феодально-крі-посницьких відносин, ліквідації поміщицького землеволодіння.

32.

У роки Другої Світової війни Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 році були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Після приєднання в цих землях відбувалися важливі економічні зміни:

· було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва;

· націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю, транспорт;

· експропріація власності заможного селянства, якого позбавляли землі, реманенту, худоби;

· зі східних районів радянська влада направила ешелони з верстатами, обладнанням, машинами з метою будівництва і реконструкції фабрик, заводів, що ліквідувало безробіття;

· була проведена земельна реформа, але дуже обережно, суцільна колективізація не була її метою. Конфісковані у поміщиків, монастирів і державних службовців землі передавалися селянським комітетам, а вони ділили її серед безземельних і малоземельних селян. Колективізація сільських господарств розпочалася навесні 1940 р., а до середини 1941. було колективізовано близько 13% господарств.

Важливішим за колективізацію с/г було для радянського режиму встановлення контролю над ворожим йому суспільством. Ця мета досягалася репресіями. Всього із Західної України в 1939 – 1940 рр. було вислано від 10 до 20% населення. Були репресовані активні діячі кооперативного руху, а кооперативні об’єднання “Центросоюз”, “Центробанк”, “Маслосоюз”, “Народна торгівля” були одержавлені. Все це спричинило перебої з хлібом, м’ясом та м’ясопродуктами, а в окремих районах навіть з сіллю та милом.

Було вжито заходів для організації соціалістичного змагання.

На 1941 р. асигнування на оборону становили більше 41% державного бюджету.

На 1940 р. Україна видобувала 50,5% від загальносоюзного видобутку вугілля, виробляла 64,7% чавуну, 48,8% сталі, 67,6% залізної руди, 25,7% електроенергії. Колгоспи дали 20% виробництва загальносоюзного хліба, 73% цукру, 20% м¢яса.

Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Всього з України на Схід – в Росію, Середню Азію – було вивезено майже 1тис. заводів, понад 4млн. осіб , 30212 тракторів, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т. шкур хутра. Перед німецьким вторгненням зерно вивозилося на заготівельні центри, а що вивезти було неможливо – спалювали за наказом Сталіна. У Донбасі було затоплено всі шахти, знищено всі промислові об’єкти, всі 54 домни, висаджені в повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії. Фашистський режим планував переселити на Україну в найближчі 20 років 20 млн. німців. Одним із засобів винищення українців мав стати штучно створений голодомор. Євреї і жителі міст не мали навіть встановленого продовольчого пайка. Наприкінці 1941 р. ця норма становила 30% від необхідного мінімуму.

З літа 1942 р.розпочалася примусова мобілізація молодих людей 18 – 20 років до Німеччини (2,4 млн. було силоміць вивезено). Відступаючи з України, німці теж вдалися до тактики “спаленої землі”. Україна в ході війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, склали 285млрд.крб. у цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР – 679 млрд., з яких 255 млрд. – Росія). Загальна сума збитків, завдана населенню України, – 1,2 трлн. крб. – 40% національного багатства. На руїни було перетворено 720 міст, 28 тис. сіл 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. колгоспів і радгоспів, 10 млн. чоловік залишилися без даху над головою.

У надзвичайно тяжких умовах відбувалася відбудова господарства, зруйнованого війною.

Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, відставали легка та харчова. С/г було нездатне забезпечити промисловість сировиною (не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, робочих рук). Село не забезпечувалося пенсіями, більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити село. Катастрофу с/г довершила засуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, 800 тис. осіб загинуло. Цього голоду можна було б уникнути (добірну пшеницю вивозили за кордон).

Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку сягала 26,7%. У 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного видобутку чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило 1/3 довоєнних потужностей. Все це було досягнуто шляхом:

· жорстоких командно-адміністративних методів управління, ігноруванням інтересів простих людей;

· не вистачало товарів широкого вжитку;

· економічний розвиток здійснювався на екстенсивній основі (переважала ручна праця);

· ігнорувався світовий досвід, переважали ідеологічні амбіції, які завдавали великої шкоди науково-технічному та соціальному прогресу.

У грудні 1947 р. було проведену грошову реформу конфіскаційними методами. Старі гроші обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1, вклади у Ощадбанку: до3000 – 1:1, 3тис – 10тис – 3:2, понад 10тис. – 5:1; облігації державних позик замінювалися на облігації конверсійної двопроцентної позики 1948 р. у співвідношенні 3:1, кошти колгоспів – 5:4. З 1 березня було підвищено курс карбованця щодо іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.

Після голоду 1946 – 1947 рр. в сільському господарстві:

· форсувалося виробництво в умовах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя;

· почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства;

· введено грошові та індивідуальні податки, що призвело до знищення домашніх тварин, вирубування садів.

Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства становила лише 84% від довоєнного рівня.

У Західноукраїнських землях у повоєнний період розпочалася індустріалізація та колективізація, почалося будівництво заводів-гігантів: Жидачівський паперовий, Калуський хімічний комбінат, ряд заводів у Львові, Тернополі, Івано–Франківську, Чернівцях. Розширювалися старі виробництва: видобуток нафти (Долина), природного газу (Дашава), відкрито перші пласти у Львівсько-Волинському басейні. Виробництво в 1950 р. становило 10% загальноукраїнського проти 30% у 1940 р. На початку 50-х років було колективізовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99,4% орної землі.