34. Реформи 60-90-х рр хх ст спроба вдосконалення радянської господарської сис-ми.

Питання щодо кардинальної економічної реформи вперше було поставлене на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спершу її пов'язували з концепцією «вдосконалення господар¬ського механізму», тобто із наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробництва, оновленні продукції, ма¬теріальному стимулюванні робітників залежно від фінансових результатів діяльності підприємства, тобто із фактичним повер-ненням до ідей реформи 1965 р. Власне економічна «перебудо¬ва» розпочалася у червні 1987 р., коли було ухвалено «Закон про державне підприємство», згідно з яким підприємства набу¬вали права самостійно планувати свою діяльність, базуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах із постачальниками та споживачами та державних замовленнях. Відтепер діяльність підприємств мала регулюватися не міністер¬ствами та відомствами, а довготривалими економічними норма¬тивами.Назагал механізм цієї реформи не відповідав задекларованим цілям. Фактично він не допускав плюралізму власності (в серед¬ній та великій промисловості), не зачіпав основ адміністратив¬но-командної системи управління (зберігалася система міні¬стерств з їхньою бюрократичною опікою над підприємствами, певною мірою зберігалося й директивне планування) та не змі¬нював мотивацію до праці. Оскільки реформа не змінила відно¬син власності, розширення прав підприємств не супроводжува¬лося відповідним підвищенням їхньої відповідальності за ре¬зультати господарської та фінансової діяльності. Істотне підви¬щення частки прибутку, що залишалася в розпорядженні під¬приємств, зумовило зростання не капітальних вкладень, а лише заробітної плати, що поклало початок активним інфляційним процесам. Стосовно українських підприємств Закон навіть не створив відповідних умов для отримання ними достатньої само¬стійності, адже вони залишалися залежними від союзних орга¬нів, котрі й надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема си¬ровину, матеріали, устаткування, обладнання, та державні за-мовлення, які майже на 100 % охоплювали виробництво продук¬ції державних підприємств. Таким чином, директивно-планові регулятори були порушені, а ринкові так і не запроваджені. По¬ловинчасте, непродумане реформування внеможливлювало роз¬в'язання пайгостріших економічних проблем, натомість поглиб-лювало народногосподарські диспропорції, розбалапсованість економіки як країни загалом, так і України зокрема.

Стан економіки України на момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний сувере¬нітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголо¬шення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політич¬ної й соціально-економічної ситуації.Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобут¬ку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятко¬во України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконува¬ла функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у 1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбува¬лося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в україн¬ській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спря¬мованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Основні напрямки ринкових перетворень в ек-ці Незалежної Укр. на першому етапі незалеж-го роз-ку(1991-1994рр)

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиб¬лення структурного розбалансування економіки України. Світо-вий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господа¬рювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні 1992 року вона становила 44,9 %, 1993 — 37,6 %, а 1994 року — 45,4 %. За цими цифрами криється збереження великої рссурсоємності суспільно¬го виробництва. Водночас випереджувальними темпами зроста¬ють ціни на продукцію базових галузей ціни: на продукцію вугіль¬ної промисловості у першому кварталі 1992 р. зросли у 90 разів, більш як у 40 разів зросли ціни на продукцію металургійної та нафтопереробної промисловості, ціни на продукцію легкої промисловості зросли у 12 разів, а сільського господарства— вше¬стеро, що свідчило про істотне погіршення галузевої структури національного виробництва. Спроба поліпшити ситуацію за ра¬хунок емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту.

На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар па товаро¬виробників, давалися взнаки фіскальні ознаки податкової систе¬ми, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації, З метою скорочення емісії не забезпечених товарною масою гро¬шей уряд вдається до збільшення податків, встановлює найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян — 90 %. Але в підсумку лише збільшуються так звані бартерні операції (натураль¬ний обмін), ще більше посилюється «тінізацїя» економіки, обо¬роти якої у 1994 р. досягли 40 % валового внутрішнього продук¬ту, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари й нада¬ні послуги, відбувається подальше згортання виробничої та комерційної діяльності. Зростає заборгованість з виплати заробіт¬ної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційиої політики монетаристсь-кими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зростали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кре¬дитування дефіциту державного бюджету Національним банком збільшилися вдвічі.

138. Становлення та роз-к засад ринкової ек-ної сис-ми в Укр.(друга половина 90-х рр)

Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запро¬понована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача¬ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування рин¬кових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію тор¬гівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі зло-чинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економіч¬ні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотації па виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, скасову¬ється фіксований курс до твердих валют, проголошується необ¬хідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджет¬ного дефіциту тощо.Наступні роки довели, що застосування методів «монетарист-ського адміністрування» в керівництві економікою не змогло за-безпечити швидкого й ефективного виходу української економі¬ки з кризи, хоча й дали певні позитивні результати. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфе¬ри. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, ство-рило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню— національну україн-ську валюту.Друга половина 1990-х років в економіці України характери¬зується проголошенням коригування курсу реформ па створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на розбудову соціаль¬ного ринкового господарства. Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розви¬нена ринкова інфраструктура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кредитної по¬літики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кіпця тисячо¬ліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень, що відбувалися в Україні.

Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися про¬цеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма привати¬зації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали належного захисту й відносини власності.

Разом із тим па макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен¬шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар¬тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Реформування аграрного сектора Укр. у 90-х рр ХХ ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушен¬ня в аграрному секторі. У межах аграрної реформи, започаткова¬ної ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямова¬ні на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника, зацікавленого в мінімізації ма¬теріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й підвищенні родючості грунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні результати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько ЗО млн га сільськогосподарських угідь, які пе¬ребували в користуванні сільськогосподарських підприємств, за-ходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.

Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паю¬вання та закріплення прав на землю державними актами, внаслі¬док чого відбувається реформування (або просто ліквідація) знач¬ної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підпри-ємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змі¬нювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи.

Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишав¬ся непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повіль¬но.Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним рефор¬мам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання об¬сягів сільськогосподарського виробництва.Таким чином, десять років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негативних момен¬тів, його безперечну правильність