90.Розвиток неокласичної традиції в працях а.ПІгу,

Артур Iliry (1877—1959) — представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла, А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту е економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово­му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко-номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення и використання об'ективного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюеться и на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшуеться сума задово­лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину.

Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембриджської школи, теоретичні розробки якого діс­тали не тільки схвалення науковців, а и практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля i трудові відносини; тарифи та оподаткування; грoші та економ1чна влада. Найбільш відомі його праці «Добра и погана торгівля» (1913), «Капітал i зайнятість» (1937). Xoyтpi розглядав еко-номічну діяльність у тісному взаемозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологіею. Иого заслугою було твердження, що багатство и доходи розподіляються м\ж людьми нерівномірно, а це е наслідком індивідуалістичного принципу ведення економ1ки. Тому Xoyтpi вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовуе здатність людини до колективної діяльності.

Економічна діяльніть, говорив він, е свідомою діяльністю, i суб'єкт виходить на ринок з конкретною метою — заробити гроші. Прагнення збільшити власний капітал е визначальним фактором економічної поведінки людини, а відтак в центрі дослідження мають бути гроші. Засадним для аналізу багатства Xoyтpi вважає поняття корисності.

92 Теорії індустріального суспільства.

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си­стему сучасної політичної економії.

Основи індустріальної концепції було закладено ще у 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз­гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су­спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство.

У 60-х рр. теорію «індустріального суспільства» розвинули аме­риканський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Не-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­спільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.

тіньової економіки. бартерного обміну, скритої зайнятості.