19. Відмінні риси генезису капіталізму у Франції.

В кінці XV ст. у Франції почалося розкладання феодального ладу в промисловості і сільському господарстві. Однак процес зародження капіталістичного укладу в надрах феодального суспільства мав у Франції в порівнянні з Голландією та Англією ряд характерних рис, які були обумовлені економічними особливостями французького феодалізму.

У Франції XVI-XVIII ст. як і раніше зберігалася феодальна власність на головний засіб виробництва - землю. Право володіти землею мали тільки дворяни, церква і корона. Зазвичай феодал в якості свого безпосереднього володіння утримував за собою меншу частину свого феоду, а більшу частину передавав селянам-власникам. Основною формою селянського землекористування у Франції була так звана цензива Свою меншу частину землі, яка залишалася в безпосередньому володінні феодала (домен) і на якій французькі сеньйори на відміну від голландських, англійських і східно-європейських феодальних землевласників власним господарством не займалися, вони здавали дрібними частинами в оренду селянам за плату або частину врожаю Відсутність поміщицьких господарств за винятком лише деяких районів було відмінною рисою аграрного ладу Франції.

Договору про оренду укладалися на різні строки: на 1-3 роки, на 9 років, тобто на три терміни трехпольного сівозміни, на життя орендаря або на життя кількох поколінь. Однак цензива, згідно зі звичаями того часу, не могла бути додана сеньйором до свого домену Якщо селянин вчасно сплачував податки, він міг бути впевнений в тому, що ділянка землі, яким він користується, залишиться у нього або у його спадкоємців. Таким чином, експлуатація малих самостійних виробників - селян-цензітаріев і селян-орендарів - була головним джерелом існування дворян, духовенства і королівського двору Франції.

Селяни були юридично особисто вільними. Тільки в деяких східних і північних районах Франції збереглася невелика кількість селян-кріпаків, які не мали права передавати своє майно спадкоємцям.

Процес так званого первісного нагромадження капіталу почався у Франції в XVI ст., Але його форми були досить своєрідними. Для нього не булахарактерна така масова експропріація селянського населення, як в Англії Майнове розшарування і обезземелення французького селянства відбувалося під впливом зростання податків та посилення лихварства. На відміну від англійської буржуазії, в тому числі і так званих нових дворян, активно займалися промисловістю, сільським господарством, торгівлею, піратством, пограбуванням колоній і вкладанням отриманих грошей у промисловість та інші галузі народного господарства, французьке дворянство гордо відмовлялося від занять такого роду. Французького дворянина, який займався підприємницькою діяльністю у промисловості та сільському господарстві, уряд міг позбавити головною дворянській привілеї - звільнення від податків. Такого дворянина фактично виключали з дворянського стану, так як промисловість і торгівля вважалися заняттям не для шляхетних людей. Дворяни Франції вважали за краще отримати церковні чи командні посади в армії або стати королівським придворним. Деякі привілейовані види військ, наприклад мушкетери, цілком складалися з дворян, які існували на королівське платню.

Кошти на утримання духовенства, армії та королівського двору давали французькі селяни. Саме за рахунок 22 млн. селян із 26 млн. населення Франції та існували феодали цієї країни.

Основними податками французьких селян були грошовий оброк (ценз), натуральний оброк (шампар), який досягав 20-25% врожаю зерна. Крім того, селяни обкладалися поромними, мостовими, подимними податками, зборами за можливість рибної ловлі,, промисел і т.д. Зберігалася і панщина - від 5 до 15 днів на рік.

У XVIII ст. значно зросли державні податки. Крім королівського податку (тальи) селяни платили також подушний податок і "двадцатіну" (1 / 20 свого прибутку). Особливу ненависть у селян викликали податок на сіль (Габель) і церковна десятина.

Селянське господарство Франції мало натуральний характер. Для свого споживання селянин майже нічого не купував на ринку, а продавав свою продукцію тільки для того, щоб виплатити податки. В особі селянина промисловість Франції не мала масового покупця.

Поступово в XVII ст. під французьке село починають проникати капіталістичні відносини. Однак на відміну від Англії формування капіталістичного укладу відбувалось у формі не перебудови феодального господарства на буржуазний лад, а розвитку капіталістичних відносин серед селян. Це знайшло своє відображення в таких зародкових елементах капіталізму, як зростання оренди, використання найманої праці безземельних і малоземельних селян, розшарування селянства і виділення селянської буржуазії. Велика селянська ферма була досить рідкісним явищем у Франції не тільки у XVII, а й у XVIII ст.

Більш успішно впроваджувався капіталізм у французьку село через селянські промисли і розсіяну мануфактуру. Однак в умовах вузького внутрішнього ринку і низької купівельної спроможності більшості населення - селян - мануфактурне виробництво Франції мало багато особливостей. По-перше, мануфактурна промисловість Франції працювала головним чином на ті верстви населення, які мали кошти, - королівський двір, дворянство, духовенство, буржуазія. Тому на мануфактурах виготовлялися в першу чергу дорогі і рідкісні товари, які були розраховані на обмежене коло споживачів, наприклад військова продукція, предмети розкоші (оксамит, атлас, парча, тонка шкіра, тонке скло, мережива, меблі, ювелірні вироби, дзеркала, парфумерія та т.д.). По-друге, якщо в Англії розвиток мануфактур було справою самих підприємців то у Франції з урахуванням характеру продукції, мануфактур останні існували при ^ значній підтримці держави шляхом привілеї, кредитів і т.д. По-третє, всяке буржуазне накопичення весь час знаходилося під загрозою конфіскації. У селі податки збиралися не тільки пропорційно майну, але і в порядку кругової поруки, і, якщо більш заможний селянин відмовлявся платити податки за біднішого, його майно могли конфіскувати. У місті фіск здійснював справжнє полювання за заможними городянами. Одним словом, поки накопичене багатство залишалося в

галузі промисловості або торгівлі, капіталістам погрожували удушення штрафами, податками, позбавлення власності, банкрутство.

З огляду на такі несприятливі умови, французька буржуазія прагнула вкладати свої капітали в придбання дворянських маєтків, титулів, державних, церковних і військових посад. У такому випадку вона звільнялася, як і дворяни, від податків і отримувала феодальну ренту. Крім того, буржуазія займалася лихварством, даючи гроші в борг селянам, феодалам і державі.

Таким чином, феодальні порядки, які існували у Франції в XVI-XVII ст., Суперечили вимогам капіталістичного способу виробництва. На відміну від Англії у Франції, з одного боку, не спостерігалося ринку вільної робочої сили, з іншого - те або інше накопичення капіталу вкладалося не в промисловість і сільське господарство, а в ті галузі, де капіталу найменше погрожували його конфіскацією. Тільки починаючи з 30-х рр.. XVIII ст.розвиток капіталістичних відносин у Франції починає відбуватися швидше, ніж у предьщущіе XVI і XVII ст.

На прискорення розвитку капіталізму у Франції саме з 30-х рр.. XVIII ст. вплинув крах державного банку. Його директор Д. Ло запропонував випускати паперові гроші з метою поповнити нестачу дзвінкої монети. При цьому кількість паперових грошей визначалося не ступенем економічного розвитку країни, не кількістю її матеріальних цінностей, а кількістю населення. Тому паперові гроші, які не були забезпечені реальними цінностями, скоро знецінилися, державний банк зазнав краху, тисячі людей розорилися. У той же час держава з допомогою паперових грошей встигло виплатити значну частину державного боргу, значно розшили товарообіг внутрішнього ринку.

Після фінансового краху 1720 р. У структурі народного господарства відбуваються значні зрушення. Починає розвиватися капіталістичне фермерство в селі, прискорюється захоплення общинних земель, особливо в північних районах Франції. Значно зросли прямі і непрямі державні податки.

Значне місце стала займати промисловість. У національному доході Франції в 1789 р., сума якого була визначена в 2,4 млн. ліврів, сільське господарство давало 1,8 млн., а промисловість - 0,6 млн. ліврів. швидко розвивається текстильна промисловість, особливо бавовняна, виробництво полотна, шовку, паперу, мила та інших товарів. Світову славу здобули французькі мануфактури з предметів розкоші. Тут переважали дрібні централізовані мануфактури, де працювало від 10 до 50 робітників, зрідка до 100. Внутрішня торгівля розвивалася повільно, тому що в поганому стані шляхи сполучення, існували різні внутрішні митниці, була відсутня єдина система мір і ваг. Із зростанням торгівлі, особливо зовнішньої, і промисловості зростає потреба в банках. Якщо в 1703 р. в Париж був 21 банк, то в 1786 р. - 66, але в інших містах Франції банків майже не було.

У другій половині 18 століття різко загострилися протиріччя між феодальними виробничими відносинами та виробничими силами, що привели до Великої французької революції.

Підсумовуючи сказане, необхідно відзначити що на відміну від Голландії та Англії, які вже в XVII і XVIII ст. були передовими для свого часу капіталістичними країнами, Франція навіть у кінці 18 століття залишалася феодально-абсолютистської монархією. Своєрідність феодалізму зумовило уповільнення процесу первісного накопичення капіталу і впровадження капіталістичного способу виробництва в народне господарство Франції. Податкове пограбування так званого «третього стану", яке віддавало скарбниці 2 / 3 своїх доходів, консервація цехових обмежень і відносну нерозвиненість мануфактурного виробництва, різке посилення феодальної реакції, паразитизм дворянства, духовенства і придворної аристократії, їх прагнення зберегти недоторканність феодальних порядків і небажання проводити необхідні реформи - ці та багато іншого причини економічного і політичного характеру навчили глибоку кризу феодально-абсолютистського ладу Франції і викликали революційний вибух, початок якому поклаврозгром політичної в'язниці Бастилії 14 липня 1789 _

20.(сша)

21. У розглянутий період - 16-18 ст. Німеччини як держави ще не було. Існував конгломерат з близько 300 суверенних князівств, герцогств і архиепископств під назвою "Священна Римська імперія німецької нації", нічим реально між собою не зв'язаних, які юридично були васалами імператора, але фактично ні від кого не залежали. Тридцятирічна війна (1618-1648) надовго затримала економічний розвиток німецьких князівств та земель і стала для них справжньою національною катастрофою. Війна прискорила і поглибила економічний, політичний і культурний занепад Німеччини, який розпочався ще в XVI ст. в результаті переміщення світових торгових шляхів в Атлантичний океан і відчувався майже до кінця XVIII ст.

Найбільш великими князівствами були Бранденбург, Саксонія, Мекленбург, Гессен, Ганновер, Брауншвейг, Баварія, Австрія, Вюртемберг. У середньому на кожне таке незалежне і суверенне князівство, герцогство або архієпископство припадало в середньому 20-25 км.

Німецькі землі понесли у Тридцятилітній воїна величезні економічні втрати. Деякі з них у результаті військових дій, голоду, епідемій і масової еміграції втратили до 5 / 6 населення. Загинула значна частина домашніх тварин, майже третя частина ріллі перетворилася на пустирі, зупинилося виробництво ряду сільськогосподарських продуктів.

Вихід з тяжкого становища панівні класи бачили в зміцненні феодальної експлуатації селян. У північних і північно-східних князівствах закінчився процес покріпачення селян, так зване друге видання кріпацтва, яке почалося ще в XVI ст. Протягом другої половини XVII ст. у Східній Німеччині за рахунок селянських земель значно зросла кількість великих дворянських господарств, які постачали сільськогосподарську продукцію на зовнішній ринок. Селяни законодавчим шляхом навічно закріплювалися за тим чи іншим поміщицьким маєтком, в якому вони зобов'язані були виконувати нічим не обмежену панщину та інші численні повинності. Власників таких господарств у Бранденбурзі, Померанії і Пруссії називали юнкерами.

Тридцятирічна війна - перша загальноєвропейська війна між двома великими угрупованнями держав. З одного боку - Іспанія, Австрія, католицькі князівства Німеччини і Річ Посполита, які прагнули до свого панування в Європі і збереженню існуючих феодальних порядків. З іншого - Франція,Швеція, Голландія, Данія, Росія і в деякій мірі Англія, які по суті і здобули перемогу в цій війні.

Міське господарство від Тридцятилітньої війни понесло менше втрат, ніж сільське. Однак різке зниження виробництва сільськогосподарської сировини, занепад гірничодобувної промисловості, порушення торгових зв'язків із зарубіжними країнами, значне скорочення населення міст і, як наслідок, падіння внутрішнього попиту - все це негативно вплинуло на оновлення, промислового виробництва. Навіть такі далеко відомі за межами німецьких земель товари, як сукно з Вестфалії та Баварії, лляні тканини з Померанії, металеві вироби з Нюрнберга, скляні та керамічні вироби з Саксонії і Мекленбургу взагалі зникли з ринку. Економічний занепад міст позбавив їх колишнього політичного впливу, і вони швидко, один за іншим входять до складу того чи іншого князівства. З занепадом міст процес формування національної буржуазії в німецьких князівствах сповільнилося.

Політична роздробленість Німеччини зробила неефективною типову для абсолютизму економічну політику меркантилізму. Протекціонізм промисловості і торгівлі в умовах існування численних князівств зі своїм законодавством, митницями, системами мір і ваг, грошовим обігом і т.д. тільки поглиблював економічний застій.

У XVII ст. за допомогою різних шахрайських операцій, дрібних захоплень і приєднань на сході і півночі Німеччини утворилося великі Бранденбургсько-Прусська держава, яке в 1701 р. стало королівством Пруссії зі столицею в Берліні і яке очолило в майбутньому боротьбу за об'єднання численних німецьких князівств і земель в єдину німецьку імперію.

У XVII-XVIII ст. стійко зростав попит на сільськогосподарську продукцію з боку найбільш розвинених країн Західної Європи. Прагнучи збільшити товарність своїх господарств, поміщики, особливо на сході Німеччини, за рахунок селянських наділів розширювали власні оранки, збільшували панщину та доводили феодально-кріпосницьку експлуатацію селян до крайніх розмірів.

У XVIII ст. такі німецькі князівства, як Пруссія, Сілезія, Померанія, Бранденбург і Мекленбург залишалися головними районами з так званим пізнім німецьким кріпаком ладом. У цих німецьких землях кріпосницький гніт прийняв особливо жорстокий характер.

Зазвичай існувала дво-і триденна панщина, але зустрічалася і шестиденний, при якій селяни змушені були обробляти свої наділи вночі.

У другій половині XVIII ст. на сході Німеччини і в Пруссії посилюється згін селян із землі. Зовні він був схожий на англійські обгородження. Якщо в Англії в результаті обгородженні створювалися передумови для розвитку капіталістичного способу виробництва, капіталістичного фермерства, застосування праці вільних найманих робітників, то в Пруссії в результаті згону селян розширювалася панська оранки ^ за рахунок селянських наділів, зміцнювалося товарне господарство поміщиків, зростала "застосування праці кріпаків . Потім таке кріпосне господарство перетворювалося в юнкерське господарство капіталістичного типу.

Якщо Східна Німеччина була класичним зразком кріпосного панського господарства, то в західних і південно-західних землях спостерігалися інші аграрні відносини, схожі нате, які існували в сусідній Франції. Землевласник в Західній Німеччині, як і у Франції, також, як правило, не займався власним господарством, а отримував з селянина переважно грошовий оброк і частково натуральний.

На півдні Німеччини панували перехідні форми аграрних відносин. Експлуатація кріпаків поєднувалася зі збереженням великої кількості селян, які панщини не знали і користувалися землею за

грошовий оброк.

Так зване друге видання кріпацтва супроводжувалося консервацією цехової системи, тому промисловий розвиток німецьких князівств і земель у XVIII ст. відбувалося більш повільними темпами в порівнянні з Голландією, Англією і навіть Францією. Відомі центри німецького ремісництва - Нюрнберг, Мюнхен, Аугсбург та ін - занепали ще в XVII ст. Однак на початку XVIII ст. в Порейнской Німеччині починається оновлення суконної та металургійної промисловості, незважаючи на те, що ці галузі зустрічали сильну конкуренцію з боку Голландії, Англії та Франції.

Капіталістичні форми в промисловості починають поширюватися в кінці XVlI в, але в основному в Саксонії, Бранденбурзі і Порейнской Німеччини. У текстильній промисловості, особливо виробництві тканин з вовни та шовку, з'являються навіть великі централізовані мануфактури з кількістю робітників від 2. До 4 тис. Однак треба підкреслити, що в більшості німецьких князівств і земель пануючою формою організації промисловості протягом всього XV111 ст. залишалося ремесло. Цеховий лад був ліквідований лише в 1869 р.

Основними причинами повільного розвитку капіталістичних форм в промисловості Німеччини були наступні: по-перше, панування кріпосного ладу затримувало формування армії найманих робітників, без чого було неможливе існування мануфактурного виробництва, по-друге, негативний вплив на розвиток німецької промисловості надавала конкуренція з боку найбільш розвинених в тоді Голландії, Англії та Франції, по-третє, у німецьких купців, майстрів та інших заможних городян не вистачало коштів для організації великого мануфактурного виробництва.

Фінансова політика німецьких князів була дріб'язковою і грабіжницькою. Грабіж, нестерпний феодальний гніт, самоуправство і деспотизм змушували багатьох німців залишати батьківщину. Тільки за 1756-1766 it _ із Німеччини до Америки і Росію емігрувало понад 200 тис. селян.

Повільне впровадження капіталістичного способу виробництва на території Німеччини зумовило і повільне формування німецької буржуазії. Панівним класом залишалося тільки дворянство. Тільки поміщики-дворяни мали монопольне право на землю ^ на посади в державному апараті і армії. Роль буржуазії у політичному житті Німеччини була в той час мізерною.

У XVIII в королівство Пруссія перетворюється на військову державу, де промисловий розвиток повністю підпорядковується інтересам армії. Пруссія крок за кроком початку приєднувати до себе території Австрії, Швеції, Речі Посполитої та дрібних німецьких князівств і

Таким чином, на відміну від Голландії та Англії капіталістичний спосіб виробництва впроваджувався в народне господарство Франції та Німеччини більш повільно. Своєрідність феодального ладу останніх відбилося на первинному накопиченні капіталу, додало генезису капіталізму в цих країнах характерні риси і відмінні риси