15. Особливості господарського розвитку українських земель у XVI – xviIст.

У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на-од існував без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно порядкувати своїми природними багатствами. Українська Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини XVII століття, поступово втратила свою незалежність. Тож, господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Мос¬ковської держави, до яких вони належали.

Протягом XVI -- першої половини XVIII ст. ст. утвердилася панщинно-кріпосницька си-стем.,

У 1569 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави - Речі Посполитої, в результаті чого більша Частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало Стрімко зростати велике феодальне землеволодіння.

Одним з наслідків Великих географічних відкриттів для України було виникнення фільварків. Фільварок - це товарне багатогалузеве господарство, базоване па примусовій праці кріпаків. Розвиток фільваркового господарства став причиною проведення аграрної реформи короля польського та великого князя литовського Сигізмунда II Августа.

За рахунок цього очікувалося підвищити продуктивність філь¬варкових та селянських господарств з метою збільшення то¬варного виробництва збіжжя, яке було головною сільськогоспо¬дарською експортною культурою. Запроваджена спочатку у ве-ликокнязівських маєтках, до кінця XVI ст. так звана волочна реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. Такі реформування були проведені переважно на Берестейщині та Волині.

Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміц¬нило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втра¬чати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, су-дово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, оста-точно закріпачив селян. їм заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було по-збавлено всіх прав.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговель¬ним землеробством, промислами, використовувало найману пра-цю, проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пануванням феодальних.

Цехове ремесло, як і в Зах. Європі, було жорстко регламентоване. Внаслідок цього в містах існувала велика кількість позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману¬фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль¬кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава¬ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло-вості, затримувала загальний економічний розвиток

Ті Українські землі що опинилися у складі Московської держави зазнали набагато більших утисків, особливо за правління Петра 1. Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення ЇЇ у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській тор¬гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та за¬боронами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі.

У період правління Катерини II (1762—1796 рр.) відбувається ліквідація й більшості соціальних здобутків Визвольної війни. У серпні 1775 р. спеціальним «Маніфестом» знищується За¬порізька Січ, та посилюється феодально-кріпосницький гніт.

Щодо економічного розвитку галузей, то найпоширенішою галуззю було ґуральництво. Поряд з ним в багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури. Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської продукції. На Лівобережній Україні у 80-х роках XVII ст. було 2836 «за¬водів», 87 % яких становили винниці. З'явилися мануфактури за¬лізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаян¬су тощо.

З розвитком торгівлі в Україні йшов процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гро¬ші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські

16. XVI - остання третина XVII ст. увійшли в історію світового господарства як період розкладу феодальних відносин і зародження в надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва. Початок цьому процесу в країнах Західної Європи поклали в XVI ст. зміни в сфері 1. матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, 2. розширення внутрішнього і зовнішнього ринку.

Так до початку 14 століття в усіх основних галузях промислового виробництва були значно удосконалені знаряддя праці та технологія виробництва. Найбільш значним був прогрес у добувній та обробній галузях. З'явилося досить складне для свого часу обладнання для шахт, зокрема механізми відкачування води, подачі повітря, підняття руди та її дроблення. Таке обладнання дозволяло будувати більш глибокі шахти і розробляти недоступні раніше пласти. У металургійній промисловості замість невеликих горнів почали будувати більш високі, до 3 м висоти, повітря в які подавався великими міхами за допомогою водяного колеса. У таких горнах стало можливим одержувати чавун, а при його подальшій переробці - залізо і сталь. Так сурми перетворилися в доменні печі і був знайдений спосіб одержання сталі і заліза з чавуну, який в основних рисах зберігся до сьогоднішнього дня.

У металообробці були вдосконалені молоти, наведені в рух силою води. Маса деяких молотів для обробки заліза досягала 1 т і більше. З'явилися свердлильні верстати, верстати для виробництва листового заліза і металевого дроту. В якості двигуна стало широко застосовуватися водяне колесо верхнього бою, яке отримувало значно більше енергії і могло виконати більший обсяг роботи, ніж колесо нижнього бою. Це значно розширило географію промислового виробництва, яке перестало бути пов'язане з великими річками тому що для роботи водяного колеса верхнього бою було досить відвідного каналу. Різні механічні пристосування, примітивні машини, які приводилися в дію мускульною силою людини або силою тварин, вітру чи води з'явилися і в інших галузях.

Деякі зрушення в техніці і технології спостерігалися і в текстильній промисловості, яка в той час була найпоширенішою галуззю промисловості. Замість примітивного вертикального верстата з'являється горизонтальний ткацький верстат, вдосконалюються знаряддя праці для допоміжних операцій при виробництві тканини. Значно змінилася техніка сукноделия: з'явилися сукновальня млина, в яких катання сукна відбувалося вже не за допомогою рук і ніг, а важкими дерев'яними молотами, що приводяться в рух водяним колесом. Отримало розвиток виробництво шовкових та бавовняних тканин.

Розвиток техніки не обмежувалося тільки промисловістю. Великі зрушення відбулися в засобах переміщення, особливо на морському транспорті. На початку XVI ст. вогнепальну зброю призвело до справжньої революції у військовій справі. Почалося виробництво паперу та книгодрукування, стали виготовлятися окуляри і годинник.

Прогрес техніки і технології, хоча і не такий швидкий, як у промисловості, відбувався також у сільському господарстві. За рахунок осушення боліт і корчування лісів значно збільшилася площа ріллі. У XVI ст. почався перехід до досконаліших систем землеробства - багатопільної севооборотам і травосіяння. Розширилося застосування добрив, збільшилася кількість сільськогосподарського інвентарю. Успіхи в металургії позитивно позначилися на зростанні кількості металевих знарядь праці та їх якість.

У цілому всі ці численні вдосконалення і винаходи призвели до корінних зрушень в галузях промисловості Західної Європи. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, з'явилися нові галузі промисловості, поглибилося суспільний поділ праці, почала формуватися спеціалізація країн в окремих видах господарської діяльності. У XVI ст. цілком або майже цілком відокремилися від сільського господарства гірнича справа, виробництво чорних і кольорових металів, деякі галузі металообробної промисловості, кораблебудування, шовкоткацька промисловість та ін Значною мірою відокремився від сільського господарства виробництво тканини з вовни та льону.

Розвиток промисловості, її все більша і більша відокремленість від сільського господарства обумовили значні зміни і в економіці сільського господарства. Зросла і товарність сільськогосподарського виробництва, збільшилася питома вага тієї частини продукції землеробства і тваринництва, яка призначалася не для особистого споживання, а для обміну в тій чи іншій формі на промислові товари.

Разом зі зростанням товарності промисловості і сільського господарства відбувається розширення внутрішнього ринку, швидко збільшується виробництво товарів на зовнішній ринок, де одним з головних осіб вже стає купець. Ускладнюється грошовий обіг, вкорінюються нові види торговельних угод та угод, біржа перетворюється на місце операцій з товарами та цінними паперами, розвиваються кредит і банківська справа.

Певні зміни у стані продуктивних сил Західної Європи свідчать про те, що в XVI ст. дрібне господарство основних виробників суспільства-ремісника і селянина - вичерпало свої можливості і стало нездатним до подальшого самостійного розвитку Економічне становище дрібного виробника змінювалося, тому що зараз він був змушений витрачати все більше і більше коштів на придбання необхідних йому знарядь праці. Це полегшило встановлення економічної залежності ремісника від купця чи іншого власника капіталу сприяло розкладанню дрібного виробництва, його підпорядкування капіталу, змушувало в кінцевому підсумку дрібну промисловість поступитися своїм місцем більш продуктивним капіталістичним форм виробництва.

Ще більш очевидною була "нездатність дрібного виробництва до подальшого розвитку в гірничої, металургійної та металообробної галузях, де ремісник не міг придбати на свої кошти шахту, доменну піч, важкі молоти для обробки заліза і експлуатувати їх тільки за допомогою своєї праці. У цих галузях дрібне виробництво окремих ремісників неминуче витіснялося більшим.

Так шляхом поступового економічного підпорядкування дрібних 'виробників товарному чи лихварському капіталу відбувалася організація капіталістичної промисловості. Ступінь і конкретні форми цього підпорядкування були різними. Спочатку ремісник, зберігаючи ще особисту власність на своє господарство, набував або брав у борг у купця сировину. При цьому ремісник був зобов'язаний надати цьому купцеві свою продукцію за договірною ціною. На практиці це означало, що дрібний виробник поступово потрапляв в залежність від купця, отримував від нього сировину і виготовляв для купця продукцію на умовах вперед обумовленої оплати. Саме така форма підпорядкування і залежності ремісника від купця або лихваря була найбільш поширена в Західній Європі в XVI ст.

Крім того, ремісник часто змушений був брати в купця у тимчасове користування знаряддя праці чи гроші в борг на їх придбання. У даному випадку дрібний виробник майже цілком перетворювався вже в найманого робітника, який отримував заробітну плату. Так поступово виникала нова форма виробництва, коли безпосередній виробник був позбавлений права власності на своє господарство і засоби виробництва. Така форма промислового виробництва отримала назву капіталістичної домашньої промисловості. Отже, нижчою формою капіталістичної промисловості, коли вона ще зберігала характер дрібного виробництва, була робота на дому, або розсіяна мануфактура.

Така форма капіталістичного виробництва отримала в XVI ст. саме широке поширення, особливо у селі, де були відсутні цехові обмеження. Сільські ремісники в нових умовах економічного життя вже не мали можливості стати самостійними виробниками і, як правило, починали відразу працювати на купця-скупника, тобто фактично знаходилися в положенні найманого робітника. У результаті в селі виникали цілі райони дрібного, але по своїй суті капіталістичного виробництва тканин з вовни, льону, багатьох видів металевих виробів і т.д.

У розсіяною мануфактурі працівники, незважаючи на свою відособленість у просторі, були пов'язані поділом праці: одні робили з сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції. Іноді деякі стадії виготовлення продукції переносилися в майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Найчастіше в таких майстерень виконувалися значні операції з виробництва того чи іншого виробу, наприклад зборка годин і т.д. Такі мануфактури називалися змішаними.

Найбільш розвиненим типом мануфактури була централізована, організаторами якої 6ули, як правило, колишні цехові майстри. У ній існував розподіл праці, окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій, що значно підносило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або його майстрів.

У перший період розвитку капіталізму - з XVI до останньої третини XVIII ст. - Мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи. Об'єднання робітників в одному приміщенні дозволило провести між ними детальне поділ праці, удосконалити технологію, робочий інструмент і знаряддя праці, що підготувало в майбутньому перехід до машинної техніки в період промислового перевороту. В окремих галузях промисловості ступінь розвитку капіталістичного виробництва і його форми були різними. Найбільш інтенсивно розвиток капіталізму відбувався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання та ускладнення засобів виробництва. До числа таких галузей ставилися видобувна промисловість, металообробка, виробництво, виробництво зброї, суднобудування, виробництво паперу, пороху, шовкових тканин, друкарська справа та деякі інші. Розміри капіталістичних підприємств у цих галузях були в основному невеликі, тільки на окремих шахтах, верфях, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії і інших видів зброї працювало більше сотні людей. Більш повільними темпами розвивався капіталізм у тих галузях, в яких майже цілком збереглася реміснича техніка. До цієї сфери промислового виробництва в країнах Західної Європи ставилися виробництво тканин з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші, виробів зі шкіри та ін

У сільському господарстві капіталізм укоренялся більш повільно, ніж у промисловості. Основними причинами стали більш повільний розвиток техніки в сільському господарстві, феодальна власність на землю і особиста залежність селян, яка зберігалася в ряді країн Західної Європи. Про розвиток капіталізму в сільському господарстві свідчили початок диференціації селянства, виникнення так званих нових дворян, які переводили свої господарства на виробництво продукції на ринок і замінювали малопродуктивний працю кріпаків працею найманих робітників. Однак цей процес розвитку капіталізму в сільському господарстві в Західній Європі не набув великого поширення, і тільки в Англії він прийняв широкі масштаби і привів до значних змін в аграрному секторі.

Загалом ступінь розвитку капіталізму в країнах Західної Європи була неоднаковою, хоча капіталізм в тій чи іншій формі активно укоренялся в господарське життя даного регіону. Це залежало від конкретних умов, що склалися в різних країнах. Так, Італія, де ще в XIV-XV ст. зародилися елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, в XVI ст. втрачає своє лідируюче положення і вступає в період занепаду. У середині XVI ст. починають відставати в економічному розвитку Німеччина і Іспанія і на перше місце з інтенсивного розвитку капіталізму виходять Голландія, Англія і Франція.

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що розвиток капіталістичного способу виробництва в Західній Європі XVI ст. ще не означало швидкого і повного витіснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичне виробництво у розглянутий період являло собою тільки уклад, який розвивався в надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин був прискорений великими географічними відкриттями.