37. Морфологічна та ультрамікроскопічна організація хромосом.

Хромосоми — це основні функціональні ауторепродуктивні структури ядра, в яких концентрується ДНК і з якими зв’язана функція ядра. Хромосоми отримали назву від того, що в період мітотичного поділу, коли вони конденсуються, — добре забарвлюються основними барвниками

Будова хромосом. Розглядаючи будову хромосоми, у першу чергу слід зауважити, що за масою розрізняють два типи хромосом: s-хромосоми, побудовані з однієї хроматиди, і d-хромосоми, що мають у своєму складі 2 хроматиди. Після поділу клітини в дочірніх клітинах є s-хромосоми, а в інтерфазі відбувається дуплікація (подвоєння) ДНК і хромосоми набувають подвійної маси, перетворюються в d-хромосоми.    Морфологію хромосом прийнято описувати на прикладі метафазної хромосоми, коли вона найбільш конденсована і складається з двох хроматид. Така хромосома є паличкоподібною структурою, утвореною з двох субодиниць конденсованої ДНК разом з білковими глобулами. Розміщені хроматиди одна поряд з другою і з'єднані лише в одній ділянці, названій первинною, або центричною перетяжкою, яка ділить хромосому на два плеча. На центричній перетяжці d-хромосоми знаходиться центромера (центромер), з обох сторін якої містяться дископодібні структури – кінетохори (від грец. kinetos — рухомий, chora — простір). У метафазі кінетохори ініціюють формування хромосомних (кінетохорних) мікротубул мітотичного веретена. На деяких хромосомах є ще вторинні перетяжки, які забарвлюються слабо основними барвниками. Розміщення їх і глибина різні в різних хромосомах, але постійні для кожної з них (їх у людини 5 пар). Називаються такі хромосоми організаторами ядерець, оскільки вони утворюють ядерця після мітотичного поділу клітини, під час якого ядерця зникають.    Теломери — це кінцеві ділянки хромосом, що мають специфічні особливості — полярність (монополярність). При хромосомних абераціях (перебудовах), коли хромосоми розриваються, окремі їх ділянки ніколи не з'єднуються з кінцем теломера.    Супутники (трабанти, або сателіти) є в окремих хромосомах (sat-хромосомах), мають різні розміри і форму; це круглі або видовжені тільця, з'єднані з рештою хромосоми тонкою хроматиновою ниткою.

38. Нерегулятивні типи статевого розмноження: партеногенез, апоміксис, гіногенез, андрогенез.

Партеногенез – розвиток з не заплідненої клітини. Це одностатеве розмноження. Розрізняють: облігатний партеногенез – яйця здатні лише до партеногенетичного розвитку. Факультативний партеногенез – можуть розвиватися, як партеногенезом, так і з заплідненням.

Залежно від числа хромосом у жіночій гаметі, розрізняють 2 види партеногенезу: гаплоїдний. У багатьох комах( мурашок бджіл і ос) відбувається мейоз і утворюються гаплоїдні гамети. Окремі яйцеклітини запліднюються(2n=32) і з них утворюються диплоїдні самки, а з незапліднених(n=16) – фертильні гаплоїдні самці, які продукують сперматозоони шляхом мітозу, а не мейозу.

Диплоїдний відбувається у попелиць, за якого не відбувається розходження хромосом овоцитів самки і всі хромосоми переходять в яйцеклітину. Диплоїдні яйцеклітини розвиваються в материнському організмі і молоді самки народжуються сформованими. Якщо клітини розійдуться то народиться самець(осінь). Ці самці і самки шляхом мейозу продукують гаплоїдні гамети і починають розмножуватися статево. Яйця зимують, весною народжуються самки які розмножуються партеногенезом.

Гіногенез – різновид партеногенезу, при якому сперматозоон проникає в яйцеклітину, стимулює її розвиток, але його ядро не зливається з ядром яйцеклітини.(окремі види нематод, риб, земноводних, покритонасінних). У сріблястого карася у популяціях може не бути самців, а гіногенез викликаний молоками інших видів риб, коропа, щуки.

Андрогенез – розвиток відбувається за рахунок чоловічого ядра. Відбувається якщо ядро яйцеклітини гине до запліднення. Якщо проникає 1 сперматозоон – зародки не життєздатні. Якщо проникає 2 (поліспермія) вони зливаються і утворюють диплоїдне ядро, яке розвивається. Такі особини копіюють батька за багатьма ознаками.

Апоміксис – розмноження організмів без запліднення. Залежно від того, що дає початок новому зародку – яйцеклітина чи вегетативна клітина – розрізняють 2 форми апоміксису: партеногенез і апогамію – гамети не утворюються, а зародок розвивається з синергіди або антиподи.

Значення апоміксису:

1. зберігається гетерозиготність і висока життєздатність потомства.

2. утворюють велику кількість насіння, бо цей процес не залежить від порушень мейозу

3. стає можливим розмноження при рідких контактах різностатевих тварин.

Однак апомікти мають і недоліки. Вони не зазнають генетичної рекомбінації, яка відбувається при статевому розмноженні, а вона необхідна для пристосування до мінливих умов середовища.