27.Громадсько-політичні погляди та діяльність і.Франка.(?)

У 90-ті рр. XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині досяг якісно нового ступеня. Прискорився процес формування політичних партій. 1890 р. І. Франко, Михайло Павлик та інші діячі радикального руху створили першу в Україні політичну партію — Русько-Українську радикальну партію (РУРП). Вона прагнула утвердження соціалізму, демократизації суспільного ладу, піднесення національної свідомості українців. Політичне майбутнє Західної України радикали бачили в перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах федералізму і вільного національного розвитку всіх її народів. У 1895 р. програма РУРП була доповнена окремим пунктом про те, що здійснення соціалістичних перетворень можливе за умови повної державної самостійності українського народу. Однак члени радикальної партії не дотримувались однакових поглядів. З часом дедалі виразніше в ній вирізнялись три угруповання: соціал-демократичне, власне радикальне і націонал-демократичне. Це врешті спричинило розкол радикальної партії.

.Наукова та громадсько-політична діяльність Грушевського

На початку громадсько-політичної діяльності Грушевськго – активний член київської „Громади”, 1899 – один з організаторів національно-демократичної партії в Галичині. Під час революції в Росії 1905-1907 рр. засуджував революційні селянські повстання, виступав за буржуазну автономію України. з 1908 р., після переїзду в Київ, увійшов до керівництва Товариства українських поступовців. В березні 1917 року примкнув до Української партії соціалістів – революціонерів і очолив буржуазно-націоналістичну Центральну раду. Грушевський вперше в українській історіографії створив зведену працю з історії України до середини 17 ст. Його головні історичні праці: „Історія України - Руси” Пропагуючи націоналістичну територію „єдиного потоку”, Грушевський зображає українську націю безкласовою, Заперечував наявність українського пролетаріату і його керівну роль у суспільно-політичному житті. Протиставляв український народ російському, ігнорував їхню історичну близькість, великодержавну політику царизму зображував як політику російського народу. Засуджував політику возз’єднання України з Росією Б.Хмельницького і вихваляв І. Виговського та І.Мазепу, які намагалися відірвати Україну від Росії. Політична діяльність Грушевського почалася в Галичині (він був одним із засновників Національно-Демократичної Партії, з якою незабаром розійшовся), але особливо розгорнулася на Центральній Україні після революції 1905 – 1906 Грушевський заснував у Петербурзі „Украинський

Вестник”, що став органом Української Громади в Державній Думі. Як загальновизнаний лідер українства, він став на чолі ТУП, що об’єднало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. У березні 1917 одностайно був обраний на голову Української Центральної Ради. Грушевський приєднався до УПРС, яка мала більшість у Центральній Раді до IV Універсалу про самостійність УНР.

29.04.1918 Грушевський був обраний на президента Української Народної Республіки. Ліквідація Української Центральної Ради поклала край державній діяльності Грушевського, який далі продовжував наукову працю й публіцистичну 1919 він виїхав на еміграцію, де розгорнув широку наукову й політично-публіцистичну діяльність. 1919 Грушевський заснував Український Соціологічний Інститут у Відні (згодом у Празі), який видав, зокрема його праці: „Початки громадянства, генетична соціологія” (1921).