32.Еволюція самостійницької ідеї в універсалах Центральної ради

червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. 3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.

II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним. III Універсалом проголосила про створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій і останній етап історії Центральної Ради. В основі його лежала державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повне унезалежнення України. УЦР ухвалила низку законів - Конституцію УНР, запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статусу державної. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів

44. Утворення та діяльність уво і оун у 20 – 30 – х рр.. 20ст.

УВО(українська військова організація) - липень 1920р. – Є.Коновалець – Створення української самостійної соборної держави шляхом загальнонаціонального повстання українського народу( методи боротьби: бойкот, саботаж, експропріації майна, індивідуальний терор тощо). ОУН( організація українських націоналістів) – січень – лютий 1929р. – Є.Коновалець, С.Бандера – створення укр.самостійної соборної держави з приватною власністю та національною церквою шляхом всенародного збройного повстання; використання різних методів боротьби, у т.ч. терору; співпраця з тими народами і країнами , «що вороже відносяться до найманців України».

31.Укр Центральна рада в березні 1917 – квітень 1918.

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лінія Центральної Ради

дістали підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 р. все українських з'їздів: військового, селянського, робітничого. 10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась

автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. 3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.

II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним. III Універсалом проголосила про створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій і останній етап історії Центральної Ради. В основі його лежала державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повне унезалежнення України. УЦР ухвалила низку законів - Конституцію УНР, запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статусу державної. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів