55. Зовнішня політика незалежної України у 1991 – 2011р.

2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави.У зовнішній політиці Україна керується рядом ключових пріоритетів.Європейська інтеграція — ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до Європейського Союзу та створення необхідних передумов для вступу до ЄС у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України було забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СОТ, яке відбулося 16 травня 2008 року. У 2006 р. Україні запропоновано перейти по першої стадії інтеграції з ЄС — створення зони вільної торгівлі (цього нема навіть в СНД) після вступу до СОТ.Євроатлантична інтеграція — захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів (з 2005 р. — в рамках Інтенсіфікованого діалогу), а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв'язанні заморожених конфліктів.Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори.

56. «Помаранчева революція» : причини, характер та наслідки.

Відбулася 2004р. Причини: відсутність чіткої геополітичної мети, непослідовність зовнішньополітичного курсу держави, досвід оксамитових революцій у країнах Центральної Європи і на пострадянському просторі, брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004р, масовий протест проти фальсифікацій президентських виборів, падіння авторитету українських владних інститутів, відсутність політичної відповідальності влади, фактичне введення цензури, існування потужної опозиції, наростання соціальної нерівності, усвідомлення громадянами України національних інтересів. Передумови: досвід організації опозиційних акцій: « Революція на граніті!» 1990р., «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!» 2001р. ; «справа Гонгадзе», публікація «плівок Мельниченка»; інформаційна діяльність громадської організації «Пора»; оксамитові революції у країнах Центральної Європи, Грузії. Привід: адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів президентських виборів 2004р.: підкуп громадян, фальсифікація підписних листів, неправдива інформація про опозиційного кандидата у ЗМІ, поширення фальшивих агітаційних листівок тощо. Наслідки: позитивні: набуття Україною іміджу демократичної правової держави, формування привабливого інвестиційного клімату, початок формування громадянського суспільства, укрупнення політ.партій, поява елементів верховенства права, створення передумов для прозорих ринкових реформ, початок завершу вального етапу формування укр.політнації, розширення свободи слова, зростання національної самосвідомості; негативні: відсутність прозорості у кадровій політиці, не відбулося розмежування влади й бізнесу, відсутність реальної боротьби з корупцією, низька ефективність дій урядів, відсутні чітко визначені стратегічні орієнтири і план діяльності, популізм політ.лідерів, недостатнє врахування інтересів регіонів.

Підготовка та економічна складова Угоди з ЄС

Підготовка Угоди

Підготовка Угоди тривала протягом 2007–2012 рр., при цьому було проведено 21 раунд переговорів щодо власне підготовки та 18 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі.

11 листопада 2011 року у Брюсселі в ході завершального 21-го раунду переговорів були узгоджені всі положення тексту Угоди. 19 грудня 2011 р. в Києві лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. 30 березня 2012 року у Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду.

Економічна складова у відносинах з ЄС

Підготовлена Угода надавала Україні цілий ряд преференцій і закріплювала суттєві поступки з боку ЄС.

Так, 18 вересня 2013 року на засіданні Уряду Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що при підготовці Угоди значною мірою вдалося захистити інтереси вітчизняної економіки і знайти компромісні рішення, прийнятні для обох сторін. Згідно із досягнутими домовленостями, лібералізація торгівлі повинна була охоплювати понад 97% тарифних ліній або більше 95% обсягу двосторонньої торгівлі між сторонами. Передбачалось, що середня ставка мит для товарів з Євросоюзу в Україні зменшиться вдвічі: з 4,95% до 2,42%, в той час як середня ставка мит Євросоюзу для українських товарів зменшиться в 15 разів: з 7,6% до 0,5%. Основні зміни мит для 99% українських товарів, що постачаються до ЄС, відбудуться в перший рік дії Угоди — ще до ратифікації Угоди державами-членами ЄС. Мито для товарів з ЄС в Україні буде знижуватися поступово, протягом 4 років.

Економічна складова у відносинах з Росією

За останні півтора роки до підписання Угоди обсяги торгівлі України з Росією постійно скорочувались, загалом скорочення сягнуло 25% початкового обсягу. В цей час з боку Росії неодноразово лунали заяви, що Україна в ході переговорів з Європейським Союзом не враховує інтереси Росії. При цьому, в якості одного з дієвих засобів «доведення» своїх економічних інтересів Росія неодноразово створювала перепони для українського експорту в Росію, а блокування експорту продукції української компанії «Рошен» навіть отримало назву «Шоколадна війна».

Зрив підписання Асоціації з ЄС

Аргумент про 160 мільярдів

В останній тиждень підготовки угоди в інформаційному просторі України з джерел, близьких до владних структур України, з'явилась інформація, що для асоціації з ЄС Україні потрібно 160 млрд доларів США. Ця інформація подавалась, в тому числі, на найвищому рівні. Так, наприклад, 27 листопада про це заявив Президент України В. Ф. Янукович. В якості одного з індикаторів розрахунків наводилась сума допомоги, надана ЄС Польщі, Чехії, Словаччині і Угорщині в період з 1991 по 2015 рік, додатково збільшена в 1.5 рази. При цьму замовчувалось, що переважну частину від суми допомоги — 86,5% — ці країни отримали не як асоційовані, а як повноправні члени ЄС, тобто, перебуваючи в стані відносин з ЄС, які виходили за межі положень Угоди про асоціацію ЄС та України.

2 грудня Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що ніяких 160 млрд. Україна у ЄС не просила. Цього ж дня Перший віце-прем'єр України Сергій Арбузов заявив, що у вересні 2013 року надавав розрахунки, відповідно до яких

Уряду України було достатньо 3-5 мільярдів як сума, яка б дозволила запустити процеси модернізації економіки.

Таким чином, надумана неможливість отримання до 2017 року допомоги на суму 160 млрд використовувалась як один з мотивів гальмування підготовки угоди. Як наслідок, комісар ЄС Штефан Фюле з цього приводу зазначив, що досвід вступу в ЄС інших країн вказує, що такі цифри є необґрунтованими.

Аргумент про 36% обсягів торгівлі з Росією

На стадії гальмування підготовки угоди вищим керівництвом України неодноразово декларувалося число 36% як обсяг товарообігу з Росією. При цьому замовчувалося, що, насправді, 36% є обсягом товарообігу не з Росією, а з всіма країнами СНД. Це ж число було озвучене В. Ф. Януковичем в вечірній прес-конференції 2 грудня. Насправді, відповідно до даних Держкомстату України, за 9 місяців 2013 року обсяг торгівлі з Росією (дані, які були доступні на момент виголошення заяв) складав:

загальний експорт: 46294533.4 (100%)

в тому числі в Росію: 11411957.8 (24.7%)

загальний імпорт: 56003074.9 (100%)

в тому числі з Росії: 16470623.1 (29.4%)

товарообіг (імпорт + експорт): 102297608.3 (100%)

в тому числі з Росією: 27882580.9 (27.3%)

Таким чином, зазначена інформація про 36% обсягу товарообігу з Росією не відповідала дійсності і використовувалась для введення українського суспільства в оману.

Відмова КМ України від підготовки Угоди

21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, а також дію рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня 2013 р. було призупинено. Рішення ухвалене «в інтересах національної безпеки» України.

Подальша протидія Уряду курсу на Євроінтеграцію

Починаючи з заяви Уряду про призупинення підготовки євроінтеграції основним спікером заяв про «невигідність» курсу на євроінтеграцію лишався Уряд та його Прем'єр-міністр Микола Азаров:

1 грудня Микола Азаров заявив, що бюджет буде сформований за результатами його візиту до Москви.

7 грудня Микола Азаров заявив, що Україна не отримає безвізовий режим з ЄС, «якщо Росія не схвалить».

14 грудня Микола Азаров заявив, що для отримання безвізового режиму з Європейським союзом Україні необхідно узаконити одностатеві шлюби і прийняти закон про рівність сексуальних меншин. Коментуючи цю заяву, голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський сказав: «тут немає нічого спільного з реальністю», зазначивши, що така заява була зроблена «можливо тому, що треба знайти додаткові доводи і докази для людей у тому, що Європейський Союз — це не шлях для України».

20 грудня Микола Азаров заперечив, що Росія застосовувала шантаж і розв'язала проти України торговельну війну, щоб не допустити підписання Угоди про асоціацію.

27 грудня була зроблена заява, що «Україну ніхто в ЄС не кличе».

Євромайдан

Підготовка Євромайдану

В проміжок часу між зривом підготовки Угоди та перед підписанням Угоди в Україні виникло кілька «майданів», на яких виголошувались вимоги щодо підписання Угоди Президентом України у Вільнюсі. Помітною ознакою цих «майданів» стало те, що на них була відсутня партійна символіка, а їх організатори всіляко придушували спроби виголошення партійних та антиурядових лозунгів. Допомогу в облаштуванні «майданів» надавала, в тому числі, київська міська державна адміністрація: 26 листопада був встановлений намет для обігріву. Як стало відомо пізніше, ці «майдани» були організовані Партією Регіонів і мали слугувати засобом зниження суспільної напруги, яка виникла після зриву підготовки Угоди, та демонструвати європейським лідерам та українському суспільству прихильність української влади обраному курсу на євроінтеграцію.

29 листопада, після непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, перетворились на символ непокори владі і трансформувались в нові Майдани. Найбільший з таких Майданів виник в Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу.

Силовий розгін 30 листопада

У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.

За версією журналіста Мустафи Найєма керував операцією заступник Секретаря РНБО, колишній народний депутат Володимир Сівкович. Ця інформація була підтверджена 14 грудня головою КМДА Олександром Поповим на допиті в Генпрокуратурі. 19 грудня Віктор Янукович повідомив зі слів Андрія Клюєва, що розгін Євромайдану стався, бо «була мета — стабілізувати ситуацію».

Інші аспекти

Зрив підписання Угоди та побиття студентів виявились не єдиними, а, можливо, і не головними причинами соціального напруження. Інші аспекти соціального напруження визначались невдоволенням через зростаючу політичну корупцію (так, наприклад, висловлювання одного з спікерів та «диригентів» правляючої Партії Регіонів — Михайла Чечетова — «Мы их развели как котят» стосовно опозиції стало одним з яскравих прикладів застосовуваних владою технологій) та цинізм стосовно власного народу, що проявлявся в повній абсурдності коментарів влади щодо суспільно значимих питань.

наслідки Революції гідності — це не лише велике піднесення, емоційний заряд, який отримала українська нація, що об’єдналася, стала соборницькою, а й ті самі старі граблі, старі проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня, — це політична корупція, хабарництво, кумівство, небажання здійснювати реформи і починати їх із себе. Це стосується і глави держави, і тих політичних сил, які пройшли в парламент.