40. Встановлення більшовицького режиму в Україні.

Після поразки визвольних змагань 1917— 1921 рр. Україна надовго втратила національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької денаціоналізації тощо.

Встановлення влади на українських землях було для більшовиків нелегкою справою. Перші два їхні походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд існував тут з кінця 1917 по квітень 1918 р., а 2-й — з кінця 1918 по вересень 1919 р. Після поразки наприкін. літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л. Троцький зазначав: "Ні для кого не є секретом, що зовсім не Денікін змусив нас покинути межі України, а Грандіозне повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, "чрезвичайку", продовольчі загони, комісарів і євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах". Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося патріотичною риторикою на кшталт: "Знову постає з мертвих вільна і не залежна Українська соціалістична радянська республіка" та запевненнями про

припинення колективізації та реквізиції. Проте було б наївно вважати, що саме ці облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі забирали у селян зерно, правда, стверджуючи, що воно "не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної армії, що вигнала Денікіна з України", Л. Троцький наприкін. 1920 р. відверто стверджував: "Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і червоної армії". Про те саме свідчать і слова X. Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий визнавав, що боротьбу за Україну ведуть виключно російський пролетаріат в Україні й російська радянська влада. Ще влучніше висловився головнокомандувач Східного фронту в Україні, полковник царської армії М. Муравйов, заявивши наприкін. січня 1918 р.: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де ц встановлюємо, всеціло підтримуємо її силою цих багнетів". Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала 5 млн. солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці доволі ефективно боролися проти більшовизму. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія H. Махна контролювала окремі регіони у центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони. Деякі з них проіснували аж до кінця 1920-х років. Характерною ознакою економічного життя в перші роки радянської влади були згортання виробництва, нестача харчів, палива, безробіття. Таку ситуацію значною мірою спричинила політика більшовиків, які, здійснюючи свою програму, прагнули негайно встановити т.зв. соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, в т. ч. й український, на об'єкт небаченого за масштабністю та жорстокістю експерименту. З метою виконання більшовицької програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії, сотень тисяч радянських чиновників та населення промислових центрів навесні 1919 р. на території маріонеткової Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) було запроваджено жорстку економічну політику, названу "воєнним комунізмом".