29.Політичні партії у Наддніпрянщині

Українські політичні партії на Наддніпрянщині створювались за відсутності політичних свобод, нелегально. На початку 1900 р. у Харкові виникла перша в Росії українська політична партія — Революційна українська партія (РУП). її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б. Камінський, М. Міхновський, Л. Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. РУП мала місцеві організації — вільні громади — у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах, Львові. До 1902 р. кредо партії виражала брошура М. Махновського "Самостійна Україна", видана в 1900 р. РУП проводила масштабну видавничу і культурно-просвітницьку роботу: друкувала за кордоном, транспортувала на Наддніпрянщину і розповсюджувала брошури. У січні 1905 р. частина діячів партії на чолі з М. Меленевським заснувала Українську соціал-демократичну спілку ("Спілка"), що увійшла до складу РСДРП на засадах автономної організації. Планувалось перетворити її на організацію для роботи серед селян усієї Росії під прапором РСДРП. У статуті організації, затвердженому в роки першої російської революції, зазначалось: "Спілка" займається організацією пролетаріату, що говорить українською мовою у місцевостях, де немає комітетів РСДРП, її громади являються самостійними організаціями". Програма "Спілки" орієнтувалась на програму РСДРП. На одному зі з’їздів партії була започаткована діяльність Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Її лідери — М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко, В. Винниченко, головними цілями програми УСДРП визначили встановлення в Росії демократичної республіки й "автономії України з окремою державною інституцією Партія виступала за право кожної нації на культурне й політичне самовизначення, боротьбу "проти націоналістичних напрямів в кожній нації", створення відповідної кількості шкіл для кожної нації на території України пропорційно національному складу населення.

30. Укр.Землі в роки Першої світової війни

1.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в при­фронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборствуючих сторін; Російської імперії та Авст-ро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.2. Неоднозначне зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором форму­вання українських військових частин на боці Австрії. З українців Га­личини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.3. Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. До­рошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення Ук­раїни», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної Ук­раїни і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.4. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських посту­повців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського сою­зу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського ру­ху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.5. По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві ор­ганізації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшови­ків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична

партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком зсудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошен­ком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували

австрійський уряд у війні з Росією.6. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там роз­горнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Пере­мишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтомбуло призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коло­мию, Луцьк.7. На окупованих територіях Західної України було створено гене­рал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались ук­раїнські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вис­лали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал».Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдава­лася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії:десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Те-~ лергоф, Терезієштадт, Гмюнді.8. Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських втрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.9. Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.