43. Легальні політичні партії Зах. України в 20-30–х роках хх ст..

У міжвоєнний період землі Західної України були поділені між кількома державам, у межах кожної з них українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності.На тих землях, що увійшли до складу Польщі діяло багато партій та політичних організацій. Серед легальних:

1)Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) – впливова лівоцентристська політична організація. Яка була утворена ще у 1890 р. під назвою Українська радикальна партія (УРП), УСРП утворена 1926. Учасники відстоювали відстоювали право самовизначення націй і «Соборності України»

2) Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – наймасовіша легальна українська партія, утворена у Львові 11 липня 1925 р. Метою УНДО проголошувалася національна єдність всього українського народу та за здобуття соборної незалежної держави.

3) Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) створена в лютому 1919 р., стояла на позиціях націонал-комунізму. Після остаточної окупації Галичини поляками, КПСГ перейшла під керівництво Комуністичної Робітничої Партії Польщі. 1923 р. КПСГ перейменовано на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ).

4) Крім КПЗУ радянофільський напрям також презентувала Українська Партія Праці (УПП) утворена у травні 1927 р. у Львові із членів УНДО. Партія не визнавала рішення Ради послів Антанти про включення Галичини до складу Польської держави і активно пропагувала орієнтацію на УСРР.5) Українську Соціал-Демократичну Партію (УСДП) утворену 1899 р. Принципи соціал-демократії, ідеї незалежності й соборності України.

45. Радянізація Зх.України у 1939 – 1941рр.

Радянізація – це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях. Основні заходи радянізації: поширення радянського законодавства; уніфікація адміністративно – територіального устрою( скасування поділу на воєводства, поділ на області, райони); направлення зі східних районів великої к – сті кадрів; націоналізація промислових підприємств; конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам; початок примусової колективізації; заборона всіх політ.партій, товариств, дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок; розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів, заснування бібліотек; українізація освіти, преси; уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування; нехтування місцевих особливосте та традицій; утиски церкви, особливо греко – католицької. Результатом політики радянізації стало, з одного боку покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого – зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Укр.держави, вступ до загонів оунівців.

46. Україна у Другій св..Війні. Рух опору.

Окупаційний режим («новий порядок») був встановлений відповідно до німецького плану «Ост».

Генеральний план «Ост»: Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених. Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців, л­ишів, естонців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки.Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його в дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів.Знищити СРСР як цілісну суверенну державу.Вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти.Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях.

Для здійснення окупаційного режиму в Україну, як і на інші окуповані території, були направлені фашистські чиновники. Вони наділялися широкими правами, безмежною владою над населенням аж до розстрілу без суду і слідства. Жорстокість, зневага до українців та інших народів як до людей нижчої раси були головними рисами окупантів на чолі з намісником - Еріхом Кохом. Встановлюючи «новий порядок», окупанти здійснили таке: Україна як суверенна республіка перестала існувати.Територія України була розділена: частина української території була включена до рейхскомісаріату «Україна».– Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області під назвою «дистрикт Галичина» окупанти приєднали до генерал-губернаторства, утвореного на території Польщі. – Чернівецьку, Ізмаїльську, Одеську області, ряд районів Вінницької, Миколаївської, Херсонської областей під назвою «Трансністрія» приєднали до Румунії. – Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловградська області одержали назву «прифронтової зони», яка знаходилася під владою військового командування. Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС (збройні загони), СД (служба безпеки). Крім окупаційної адміністрації були створені додаткові адміністрації з осіб, які виявили бажання співробітничати з фашистами. Це - бургомістри в містах, голови -у районах, старости - у селах, допоміжна поліція. Український народ проголосили неповноцінним і таким, що підлягає виселенню за межі України, частковому фізичному знищенню, перетворенню в рабів. На багатьох магазинах, перукарнях, почтах, аптеках, а також у транспорті з'явилися оголошення «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонений».Проти мирного населення широко використовувалися репресії. За роки німецької окупації було вбито і закатовано 3,9 млн мирних жителів. Більше двох мільйонів чоловік були вивезені з України до Німеччини на примусові роботи. Було створено 150 концентраційних таборів, де загинули 1,9 млн радянських військовополонених .Був введений 12 - 14-годинний робочий день у промисловості. Жорстко контролювалася робота колгоспів (колгоспи не були ліквідовані фашистами).До Німеччини вивозилися не

тільки люди як робоча сила, але й сировина, матеріальні цінності, твори мистецтва. Була скасована середня і вища освіта.

На боротьбу з окупаційним режимом піднялися широкі верстви населення. Не усі з них були прибічниками радянської влади. У русі Опору були дві течії - радянська, очолювана ВКП(б) і КП(б)У, і націоналістична, організована ОУН під керівництвом С. Банд ери. ОУН під керівництвом А. Мельника продовжувала виступати за співробітництво з Німеччиною, незважаючи на те, що окупанти розігнали створений 30 червня 1941 р. у Львові уряд, який проголосив незалежну Українську державу. Глава уряду Я. Стецько і ряд інших членів ОУН (у тому числі і С. Бандера) були заарештовані у вересні 1941 р. Багато які оунівські організації були розгромлені, тисячі активних членів ОУН загинули, серед них були не тільки бандерівці, але й мельниківці. ОУН-Бандери і сам С. Бандера в 1941 -1942 рр. коливалися, сподіваючись на те, що співробітництво з Німеччиною в боротьбі з радянською владою можливе. ОУН-Бандери разом з німецьким генштабом створило в 1941 р. український батальйон «Нахтігаль» як прообраз української національної армії і батальйон «Роланд». Але німецьке командування в серпні 1941 р. розформувало ці батальйони, тому що ставилося насторожено і ворожо до національного руху. Це вплинуло на позицію ОУН-Бандери, яка стала на шлях боротьби з окупантами. Течія: Радянська. Ставорення партизанських загонів, підпільних організацій; нанесення збитків окупантам; ведення бойових дій партизанськими загонами(під керівництвом С.Ковпака, С.Руднєва, О.Сабурова та ін..). Націоналістична. Створення підпільних і партизанських загонів, які боролися як з окупантами, так і з Червоною армією( у цій боротьбі брала участь частина ОУН на чолі з С.Бандерою); агітаційна робота серед населення; створення в 1942р. УПА. Головнокомандуючий УПА з 1943р. – Р.Шухевич. УПА діяла на Волині, Поліссі, Житомирщині, Київщині, Закарпатті, Галичині, Буковині, Вінничині у Бессарабії, Одеській області. УПА проводили рейди, нападала на німецькі гарнізони, склади, обози. УПА мала зіткнення з радянськими військами, військами НКВС. УПА в 1943р. роззброїла військові формування ОУН – Мельника.Частина населення західних районів України воювала на стороні Німеччини проти СРСР у таких збройних формуваннях, як Українська Національна Армія (УНА) і дивізія СС «Галичина». УНА була створена на завершальному етапі війни, вела бойові дії з 1944 р. Командуючий УНА - генерал П. Шандрук.ОУН-Бандери та УПА, незважаючи на те, що воювали проти німецьких окупантів, сприймалися радянською владою як вороги.Коли Червона армія почала здобувати вирішальні перемоги, у радянського керівництва з'явилася можливість ліквідувати ОУН-Бандери та УПА. Дивізії НКВС і прикордонні війська з лютого 1944 по липень 1945 р. знищили переважну більшість бійців УПА - 92,8 тис. чоловік.