Електрична дефібриляція

У випадку відсутності серцевого викиду впродовж 3 хвилин виникає гіпоксія мозку.

У дорослих найчастішим ритмом під час зупинки кровообігу до 80% є фібриляція шлуночків. Після підтвердження  за допомогою класичних або самоприклеювальних електродів ритмів ФШ  або ШТ (маніпуляцію може виконувати один із фельдшерів, негайно приступають до реалізації протоколу «ритми до дефібриляції». Якнайшвидше  виконується дефібриляція № 1 енергією 150-200 Дж для двохфазового дефібрилятора (360 Дж для однофазового) в максимально короткий термін (не більше 5-7 секунд). Відразу після дефібриляції, без повторної оцінки ритму чи пошуку пульсу, слід продовжити реанімаційні заходи (30 : 2) впродовж 2 хвилин, a потім зробити коротку перерву, щоб знову оцінити ритм на моніторі. Якщо й  надалі утримуватиметься ФШ/ШТ- проводиться  дефібриляція № 2, збільшуючи енергію у  двофазовому дефібриляторі на 50 Дж (360 Дж однофазовим) із черговим двоххвилинним терміном СЛМР із наступною мінімальною перервою  реанімаційні заходи для  повторної оцінки ритму. При черговому  підтвердженні ФШ/ШТ виконується  дефібриляція №3,  вкотре збільшуючи енергію двофазовим дефібрилятором  на 50 Дж (360 Дж однофазовим).‏   

Відразу  після цього вводиться завчасно підготовлений фельдшером (медичною сестрою)  0,1 % розчин адреналіну у дозі 1 мл, розведений на фізрозчині (10 мілілітрів), а також 5 %  аміодарону (кордарону)  у середній  дозі 300 мг, рекомендовано   на розчині глюкози внутрішньовенно болюсно на тлі продовження СЛМР (2хвилини). Подальші дії- оцінка ритму, при повторному підтвердженні ФШ/ШТ  -дефібриляція № 4 з аналогічним збільшенням енергії для двофазового дефібрилятора на  50 Дж та сталою енергією для однофазового (360) Дж. 

Показовий алгоритм функціональних обовязків бригади ЕМД та особливості виконання протоколу  раптової зупинки кровообігу.

Під час СЛМР проводиться безперервна компресія грудної клітки (фельдшер, водій,) асинхронно з вентиляцією. Фельдшер (медична сестра) забезпечує катетеризацію периферичної вени. Лікар при допомогозі медпрацівника проводить  інтубацію трахеї  та  ШВЛ  із середньою частотою 10 на 1 хв та дихальним об’ємом 400-600 мл (6-7 мл/кг) FiO2 1,0  або використовує  альтернативні методи ШВЛ.

Час поміж перериванням натискання на  грудну клітку та виконанням дефібриляції не повинен перевищити 5-7 секунд. Більш тривалі  перерви компресіїзменшують шанси на виконання дефібриляції, яка здатна повернути спонтанний кровообіг;

Безпосередньо після дефібриляції, без повторної оцінки ритму чи перевірки пульсу, необхідно продовжити реанімаційні заходи, починаючи з натискання на грудну клітку. У випадку, якщо дефібриляція буде ефективною та відновить перфузійний ритм, дуже рідко можна визначити пульс безпосередньо після самої дефібриляції. Запізнення, спричинене оцінкою пульсу, в ситуації, коли перфузійний ритм не був відновлений, негативно вплине на міокард. Варто зазначити, що при відновленні перфузійний ритму компресія грудної клітки не збільшує ризику повернення ФШ. У випадку асистолії, яка з'явиться безпосередньо після дефібриляції,  компресія   грудної клітки на тлі асистолії   може бути ефективною, оскільки сприятиме появі  ФШ -прогностично благоприємнішого виду зупинки кровообігу в порівнянні з асистолією.

Перша доза адреналіну вводиться відразу після підтвердження ритму (ФШ/ШТ) безпосередньо після виконання третьої дефібриляції (послідовність: дефібриляція-ліки -СЛМР-оцінка ритму). Наступні дози адреналіну вводяться безпосередньо перед кожною другою дефібриляцією так довго, як довго утримуватиметься ФШ/ШТ. Адреналін повинен бути завчасно підготовлений  фельдшером до введення для того, щоб часовий проміжок між перериванням компресій грудної клітини та виконанням дефібриляції був якнайкоротший. Цей препарат, введений безпосередньо після дефібриляції, буде розповсюджений в організмі завдяки реанімаційним заходам,  які розпочнуться відразу після  дефібриляції. Якщо ж  адреналін завчасно не готовий, то його слід ввести після виконання дефібриляції. Не можна запізнюватися з дефібриляцією в очікуванні на введення адреналіну.

 

  Поява асистолії на тлі виконання  частини протоколу ритму до  дефібриляції зобовязує бригаду,  продовжуютчи СЛМР перейти  до іншої частини протоколу- ритму не до дефібриляції.

Моніторування відновленого ритму після  двохвилинного проведення СЛМР   не є підставою до  переривання натискань на  грудну клітку з метою оцінки пульсу. Винятком -   поява  зовнішніх ознак ефективної реанімації, які будуть вказувати на відновлення спонтанного кровообігу.  В такому випадку реанімаційні заходи припиняються і лікар бригади повертається до 8-10 секундного моніторингу дихання та кровообігу (ВС).

У випадку  констатації на ЕКГ впорядкованого ритму,  але із  сумнівами, щодо наявності пульсу, СЛМР продовжують. Якщо ритм зміниться на асистолію або PEA, треба діяти згідно алгоритму для ритмів не до дефібриляції .

Коли існують будь-які сумніви що до того, чи ритм відповідає асистолії, а чи дрібнохвильовій фібриляції,  рятівникам варто працювати за  протоколом»ритм не до дефібриляції»  а саме продовжувати компресію грудної клітки і проводити   ШВЛ. Існує мала ймовірність того , щоб спроба сеансу дефібриляції при підозрі на низькоамплітудну ФШ , яку важко відрізнити від асистолії, відновила ритм з мінімально адекватною  перфузією.  Через це продовження доброякісної СЛМР здатне покращити амплітуду та частоту ФШ, тим самим підвищити шанс ефективної дефібриляції та повернення спонтанного кровообігу. Важливо перевірити положення та контакт електродів,  коли спостерігається  ФШ/ШТ, які є стійкими до  сеансів дефібриляції.