Глава 5. Способи використання офшорних центрів Ключові поняття

Класифікація використання офшорних центрів: юридичні та аксіологічні критерії, організаційно-правові та фінансово-еко­номічні критерії; трансферт прибутку; ротаційна компанія; „зміна місця проживання".

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. При­кладом може бути функціонування в офшорному центрі амери­канського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке викорис­тання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інве­стування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на викори­стання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діян­ням. Це акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом

прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати по­датків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання оф­шорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чо­тири основних способи використання офшорних центрів:

трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

1. використання ротаційних компаній;

2. маніпулювання міжнародними угодами;

3. зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.

5.1. Трансферт прибутку за допомогою заниження чи завищення цін

Механізм переказу прибутку в офшорні центри за допомо­гою заниження чи, навпаки, завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Точно так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно їх занижуючи або завищуючи. Іншими сло­нами, витрати в процесі обігу товарів і послуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути диференційовані для певних контрагентів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, які перебувають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб'єктів. Розглянемо основні з них.

Торговельна компанія

Сама її назва не повинна вводити в оману. У дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, явйматися фотознімками для реклами, проводити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, брати участь у продажу

Міжнародне оподаткування

страхових полісів, робити автомобілі чи імпортувати банани — усе це можна робити за посередництвом торговельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу зареєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, у Гонконзі та в інших офшорних центрах. Усі во­ни користуються привілеями, наданими там торговим компаніям. Тим часом, ці компанії не тільки посередники, але й займаються виробництвом товарів і послуг.

Холдингова компанія.

Ці компанії пов'язані з володінням акціями, цінними папе­рами чи нерухомістю. їх також використовують для ведення тор­говельної діяльності чи пасивного управління грошовими внеска­ми. В офшорних центрах влада не звертає уваги на те, чи відповідає діяльність або організаційна форма компанії її назві. Як уже відзначалося, холдингові компанії користуються в офшор­них центрах, особливо в нетипових, більшими привілеями, ніж торговельні фірми.

Довірчий фонд.

Ці фонди створюють з метою одержання прибутку шляхом скуповування і розпорядження цінними паперами, торгівлі неру­хомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. З огляду на гіркий досвід минулого, ряд європейських країн і США ввели спеціальні правила і розпорядження, які захищають своїх громадян від мож­ливих втрат, які виникають у результаті вкладення грошей у сумнівні довірчі фонди.

Дочірня страхова компанія

Нерідко фірми, які мають безліч страхових зобов'язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони спробують за­ощадити на страхових внесках, створюючи власні резерви на по­криття витрат, то такі резерви будуть обкладені великими подат­ками. Якщо ж вони застрахують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то на такі цілі будуть потрібні вели­чезні витрати. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

-■■'-- і • ■■ ■ ■--- ■ ті и і ... ' - г .- 'і

взагалі знайти страхову контору, яка побажала б його застрахува­ти, наприклад, такий, як відповідальність видавців газет за тексти, які розміщуються в них. У той же час вирішення даної проблеми зазвичай знаходять у тому, що замість пошуку стороннього стра­ховика створюють свою власну страхову компанію в офшорному центрі чи в країні, у якій страхова діяльність обкладається низь­кими податками.

Суднохідна компанія.

Власники суден були першими серед тих, хто поклав поча­ток офшорному бізнесу. Такий початок був покладений ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно ввійти в порти призначення. Тим самим вони пе­реставали бути підданими британської корони. Вигоди зміни пра­пора були успішно використані під час "сухого закону" в США і незліченних обмежень у мореплаванні в період між Першою і Другою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапо­ра ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрах­тових операцій Панама (1925). Зараз загальновизнані гавані зруч­ного прапора - це Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багамські Острови, Бермудські острови, острови Кайман, Мальта, Гол­ландські Антили, Шрі-Ланка та інші держави і території. Елемен­ти режиму зручного прапора застосовують відкриті суднові регістри Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), островів Кергелен (Франція), Гонконгу, Сінгапуру і Філіппін. Більшість країн зручного прапора є також офшорними центрами.

Судноплавна компанія, зареєстрована в офшорному центрі чи країні зручного прапора, одержує численні й дуже важливі пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як у самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій і постійній ос­нові. Судновласникам-нерезидентам надається, до того ж, мож­ливість швидкої і безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації

ОП£

207

Міжнародне оподаткування

суден. Судноплавній компанії дозволене тут вільне наймання членів екіпажу з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддають громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотримання всіх норм міжнародного мореплавання. Місцева вла­да звичайно охороняє анонімність директорів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантує збереження конфіденційності їхніх комерційних операцій. Головна ж перева­га зареєстрованих тут судноплавних компаній — їх звільняють від усіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони платять дуже помірний реєстраційний і річний збори залежно від водотоннажності і при­значення суден.

Авіалінії.

Такий самий, як у випадку з морськими суднами, в офшор-них центрах діє порядок реєстрації авіаліній. Іноді за назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках у такої авіалінії взагалі немає жодного літального апарата, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її власник через зобов'язувальні міжнародні розпорядження міг користува­тися знижками для себе і своєї родини в придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.

Офшорный банк

На міжнародному рівні існує правило, згідно з яким одер­жання згоди на заснування банку зумовлене дотриманням таких вимог:

1. володіння капіталом;

1. підтвердження наявності необхідної професійної кваліфікації;

2. бездоганна репутація.

Офшорні центри в таких випадках не турбують засновників банків скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності професійної освіти, бездоган­ної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбутнього банку. Тут спостерігалися і такі випадки, на щастя, нечисленні, коли

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

надавалася можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Тобто тут маємо справу з торжеством принципу, який сфор­мулював персонаж Бертольда Брехта в Тригрошовій опері": "Погра­бування банків варто залишити аматорам, професіонали ж повинні засновувати банки й управляти ними". До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого виду "банків", відносяться Ангілья, Гренада, Монтсеррат і Сент-Вінсент.

Траст.

Це правовідносини, за яких одна особа (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно чи право з покладанням на нього обов'язків щодо уп­равління такою власністю від свого власного імені як незалежно­го власника для одержання вигоди на користь третіх осіб (вигодо-набувачів, бенефщіарів).

Якщо з якихось причин одна особа одержує майно чи права будь-якого виду для одержання вигоди на користь власника чи третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим влас­ником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Таким чином, для визнання яких-небудь відносин довірчою власністю (трастом чи передбачуваним трастом) необхідна і до­статня наявність наступних кваліфікаційних ознак у сукупності:

1. наявність суб'єкта (засновник, довірчий власник, вигодо-набувач), причому кількість суб'єктів може коливатися від одного до кількох людей;

2. наявність майна чи прав будь-якого виду, які передають­ся трасту,

3. управління довірчим власником переданим йому майном чи (і) правами будь-якого виду від свого імені;

4. довірчий власник повинен управляти переданим майном чи правами на користь засновника чи виґодонабувача.

Так, довірчою власністю будуть визнані в побутовій сфері відносини з охорони майна опікуваної чи недієздатної особи в од-них випадках; з організації благодійної діяльності, ліквідації спад­щини — в інших випадках; у господарській сфері — відносини між принципалом і агентом, клієнтом і адвокатом, членами партнерст-ня між собою і т.д.

Міжнародне оподаткування

Що стосується підстав, за яких виникає довірча власність, то поряд із законом, договором чи однобічним розпорядженням засновника такі відносини можуть виникнути і з будь-яких інших причин. Наприклад, яка-небудь річ передана в заставу, потім річ продається, і сума, виручена від продажу, перевищує вартість речі, переданої в заставу; на таке перевищення вартості продажу над вартістю закладеної речі будуть поширюватися відносини довірчої власності і, отже, якщо заставоутримувач привласнить собі зазначений надлишок, то в заставника виникає право на за­хист своїх майнових інтересів [див.про це: 31].

Ще однією ситуацією, яка ілюструє механізм підстави трас­ту, може бути наступна. Хитромудрий мільярдер вирішив, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, тому що це призве­ло б до необхідності сплатити податок на спадщину, який у бага­тьох країнах дуже великий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, у який переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду, а спадкоємці одержу­ють право користуватися засобами цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії й одержав велике поширення в США. У меншій мірі ідея створення таких трастів користується попу­лярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінилися побоювання того, що неможливо цілком виключити труднощі повернення коштів, переказаних в офшорні центри.

Країна з прогресивним оподаткуванням

У

Материнська

Компанія А

державах, де законодавча система заснована на прин­ципах римського права, перешкодою в заснуванні фондів тако­го типу може стати податок на дарування, оскільки переказ грошей у такий фонд може бути кваліфікований як дарування. У деяких країнах виникають також проблеми з визнанням тра­сту з погляду існуючого права, якщо такий траст заснований громадянами даної держави за кордоном. До типових офшор-них центрів, які сприяють створенню довірчих фондів, відно­сяться: Багамські, Бермудські острови, Кіпр, Бахрейн, Ґібрал­тар, Гонконг, Ліхтенштейн, Мадейра, Науру, Сент-Вінсент, Швейцарія, острови Теркс і Кайкос, острови Кайман, острови в протоці Ла-Манш. На території США тільки в штаті Масса­чусетс законодавство ставиться прихильно до заснування та­ких фондів.

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

Офшорный університет

Усе, що стосувалося названих форм підприємницької діяль­ності в офшорних центрах, можна віднести і до університету. Йо­го можна створити без дотримання обов'язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придат­ний для таких починань. У той же час немає і розпоряджень, які забороняли б створення в офшорних центрах компаній, які мають назву "університет". Разом з тим навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, у кантонах, які не мають спеціальних розпо­ряджень що до вищих навчальних закладів, можна створити університет на дуже вигідних для його засновників умовах.

Розмаїтість форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їхнє взаємне поєднання і цілеспря­мовану взаємозалежність. Усе це дає змогу на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись одер­жання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденцію в країні з прогресивним оподатку­ванням, своїй філії, яка знаходиться в офшорному центрі, за ціна­ми, нижчими їхньої фактичної вартості. Філії здійснюють подаль­ший перепродаж цих товарів за більш високими цінами. Механізм дії такого трансферту ілюструє нижчеподана схема:

Продаж

Для ілюстрації н аведеної на схемі ситуації може бути такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол своїй дочірній фірмі В за заниженою ціною — усього за 500 дол. Робить вона це тому, що її філія — фірма В зареєстрована в оф­шорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. На-

211

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

далі фірма В перепродує цей товар за його реальною ціною — 1000 доларів. Яка вигода від такої махінації? Допустимо, що компанія А, розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна спла­тити податок за ставкою 50%. Продаж товару фірмі В і його по­дальший перепродаж дозволять одержати сукупний виграш, рівний 750 дол. "Економія" в результаті втечі від податку за допо­могою використання офшорного центру дала 250 дол плюс 500 доларів, отриманих дочірньою фірмою В. Якби така махінація проводилася, минаючи офшорний центр, то виграш при оподат­куванні в 50% становив би тільки 500 дол США.

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватися шляхом переказу філії, розташованої в офшорному центрі, скла­дових частин певного продукту (наприклад, комплектуючих дета­лей якого-небудь механізму) за ціною, нижчою від ціни складено­го з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за ви­щою ціною. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного заниження чи завищення витрат утримання самої ком­панії. Основні витрати на її утримання це: витрати обслуговуван­ня підприємств, відсотки з позик, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів і т.п. Витрати обслуговування — це різного виду платежі: заробітна плата, допомога, відшкоду­вання збитків, оплата за приміщення, витрати на дослідження, усякого виду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. У такий же спосіб придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальноприйняті піни. Так робиться пе­реказ прибутку в компанію з резиденцією в офшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для зави­щення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик (зроблених у загальноприйнятих нормах міжнародного бізнесу) материнською компанією най­частіше виступає та, яка бере кредити у своїх філій, розташованих в офідорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її

філіям і назад залежно від того, платить боржник високі відсотки з позик порівнянно з ринковими, чи низькі.

Трансферт прибутку відбувається, коли компанія з рези­денцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням випла­чує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція призводить не тільки до трансферту відсотків з по­зик в офшорні центри, а й до зменшення прибутку материнській компанії, яка підлягає оподатковуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії у філію, розта­шовану в офшорному центрі, відбувається таким чином, що пер­ша робить оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюється і таким чином, коли мате­ринська компанія оплачує послуги, які взагалі не були надані їй філією з резиденцією в офшорному центрі, а лише сфабриковані документи, які підтверджують виконання цих послуг.