Глава 6. Офшорні центри і проблема подвійного оподаткування Ключові поняття

Моделі податкових договорів у міжнародній практиці: мо­дель ОЕСР, модель 00Н; „шопінг" податкових угод; антиофшорне регулювання: міжнародне, внутрішньодержавне.

6.1. Договори про уникнення подвійного оподаткування як інструмент мінімізації податків

Перші договори з питань надання допомоги в оподаткуванні й обміні інформацією з метою стягування податків були укладені між європейськими країнами ще в XIX ст. — між Бельгією і Францією (1842), а також Бельгією і Голландією (1845 p.). Нині діє понад тисячі міжурядових угод, присвячених міжнародному оподаткуванню. Крім податкових договорів, підписано і ра­тифіковано безліч інших угод, що містять пункти й окремі поло­ження, які координують сплату податків у процесі міжнародного економічного співробітництва.

Податкові договори укладаються зазвичай на двосторонній основі. Але останнім часом укладені й діють багатосторонні угоди, наприклад, між країнами Бенілюксу, Північної Європи чи держа­вами Британської Співдружності Націй.

У міжнародній практиці застосовують дві основні моделі податкових договорів: модель ОЕСР і модель ООН. Вони слугу­ють зразком і юридичною основою для укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів.

В основу першої з них покладена "Модель договору про уникнення подвійного оподаткування доходів від праці і каттайв", ухвалена Фінансовим Комітетом ОЕСР у 1977 р.. В основу й закла­дено принцип резидентства, відповідно до якого країна походжен­ня доходу поступається значною частиною податку з цього доходу на користь країни резидента компанії, який одержує дохід.

Для повернення (репатріації) прибутку у вигляді відсотків, дивідендів і роялті ця модель передбачає низькі ставки податку чи

* Див. Додаток №1, №2

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

його повне скасування в країні одержання такого прибутку, і доход в основному підлягає оподаткуванню в країні резидентства платника податків.

Однак ця модельвиявилася неприйнятною для країн, які розвиваються, — адже у випадку її прийняття вони позбавляють­ся значної частини податкових надходжень. Тому, щоб забезпечи­ти надходження доходів від оподаткування транснаціональних Корпорацій на користь країн, що розвиваються, ООН розробила і рекомендувала в 1980 р. іншу модель типової податкової угоди між індустріально розвинутими державами і країнами, що розви­ваються. У моделі ООН повніше використовується принцип те-риторіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, що розвиваються. Цей принцип та­кож дозволяє застосовувати вищі податкові ставки, ніж у моделі ОЕСР, на репатріацію прибутку в індустріально розвинуті країни.

При вирішенні проблеми подвійного оподаткування в су­часній світовій практиці виділяють загальні і спеціальні міжна­родні угоди. Загальні договори вирішують проблему уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу у всіх галузях Підприємницької діяльності, а спеціальні угоди регулюють подат­кові відносини в окремих галузях, наприклад, у сфері перевезен­ий вантажів чи комунікацій.

Податкові договори передбачають вирішення проблеми Подвійного оподаткування в такий спосіб:

1. У текстах договорів дається розмежування податкової юрисдикції у відношенні суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, позначається коло юридичних і фізичних осіб, які підпадають під дію даного договору, визначається спосіб урегулювання подвійного оподаткування, який га­рантує зниження податкових витрат для цих осіб.

2. З метою уникнення дискримінації платників податків рівень внутрішнього оподаткування приводиться у відповідність з рівнем оподаткування іноземної держави — учасниці договору.

3. У текст договору вводяться пункти про порядок обміну інформацією і про взаємини між податковими відомства­ми в процесі боротьби з ухиленнями від сплати податків.

227

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

4. Розроблено спеціальну процедуру вирішення спірних пи­тань і конфліктних ситуацій у сфері оподаткування з залу­ченням при необхідності судових інстанцій [67, с.75 — 76].

Міжнародні договори про уникнення подвійного оподатку­вання є елементами міжнародного права і тому (що дуже важли­во!) мають пріоритет над національним законодавством. А це оз­начає, що якщо у відношенні доходу від зовнішньоекономічної діяльності існують відповідні пункти чи положення міжнародно­го податкового договору, у яких передбачені вищі чи нижчі подат­кові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу варто відда­вати ставкам міжнародної податкової угоди.

У цих договорах передбачені системи податкових кредитів і податкових заліків. Система податкових заліків (tax deductions) допускає, що сума податків, сплачена за кордоном за принципом територіальності утворення доходу іноземної фізичної чи юри­дичної особи, віднімається з податкової бази при підрахунку опо­датковуваного прибутку компанії в юрисдикції її резидентства.

Система податкових кредитів (tax credit) дозволяє віднімати суму податків, сплачених за кордоном, від суми податкових зо­бов'язань фізичної чи юридичної особи в юрисдикції її резидентства

Податковий кредит приносить платнику більше звільнення від міжнародного оподаткування, ніж система податкових заліків. Розглянемо приклад. З іноземної держави А, у якій розташована філія корпорації К, прибуток надходить до країни Б, яка є юрис­дикцією резидентства корпорації. Сума його становить 1500 дол. Податкова ставка в державі А — 20%, у державі Б — 40%.

У випадку застосування системи податкових заліків поря­док сплати податку для корпорації буде такий.

Податкові зобов'язання К в державі А становитимуть: 1500 х 0,2 = 300 дол.

Податкові зобов'язання К у державі Б розраховуються так. Податкова база К у державі Б становитиме: сума доходу мінус по­датки, сплачені за кордоном, тобто 1500 — 300 = 1200. Оскільки податкова ставка в державі 40%, то податкові зобов'язання К у державі Б становлятьть 1200 х 0,4 = 480 дол.

Загальна сума сплачених податків корпорацією К становитиме 300 + 480 = 780 дол.

Чистий доход корпорації дорівнює 1500 — 780 - 720 дол.

Тепер підрахуємо, яку суму податків довелося б сплатити корпорації К, якби в тексті податкового договору замість пункту про систему податкових заліків знаходився пункт про застосуван­ня податкових кредитів.

Тоді в державі А корпорація К сплатила б податок, як і в першому випадку, у сумі 300 дол. Але в державі Б, де податкова ставка дорівнює 40%, їй довелося б сплатити 600 дол (1500 х 0,4). Однак система податкових кредитів дозволяє з цієї суми (600 дол) відняти суму податку, уже сплаченого державі А (300 дол). Тому корпорація заплатить державі Б усього 300 дол. (600 — 300). Загальна сума податків, сплачена корпорацією К дер­жаві А і державі Б, буде 600 дол (300 + 300). Чистий доход корпо­рації становитиме 900 дол (1500 — 600), тобто на 180 дол більше, ніж у випадку застосування системи податкових заліків.

Таким чином, система податкових кредитів переважніша для платників податків. Проте вона має, однак, істотне обмежен­ня, а саме: податковий кредит надається тільки на суму сплачених за кордоном податків, які не перевищують рівень оподаткування у власній країні. Якщо податок в іноземній державі вищий, ніж у країні резидентства, то така переплата податків у податковий кре­дит не включається, і платник податків несе фінансовий збиток.

Договори про уникнення подвійного оподаткування постійно удосконалюються і доповнюються новими пунктами і положеннями, спрямованими, з одного боку, на те, щоб виключи­ти будь-яку можливість повторного оподаткування платника по­датку, а з іншого — зробити перешкоди на шляху бажаючих при­ховати від податкових служб свої доходи і ухилитися від сплати податків. Проте корпорації докладають зусиль, щоб використову-іати переваги податкових угод у своїх маніпуляціях з ухилення Від їх сплати.