2. Сутність категорій „управління” і „менеджмент”.

Управління - це загальна функція складних організованих систем, спрямована на досягнення належного стану в самій системі та в навколишньому середовищі. Коли йдеться про управління, виокремлюють такі поняття:

o об'єкт управління, станом якого потрібно управляти;

o мета управління - бажаний характер поведінки об'єкта управління;

o система управління, що складається з об'єкта управління та керуючої системи. Управління необхідно для нормального існування та розвитку будь-яких систем:

біологічних; технічних; економічних та соціальних. Процеси управління в окремому біологічному організмі відбуваються за складними генетичними програмами. Цей процес ускладнюється, коли йдеться про управління людиною не тільки як біологічним, а й соціальним об'єктом. Розрізняють три типи управління людьми:

o політичне;

o соціальне;

o економічне.

Політичне управління здійснюється на рівні суспільства та проявляється у функціонуванні держави.

Соціальне управління пов'язане з поведінкою окремих організацій, соціальних груп.

Економічне управління являє собою систему заходів, спрямовану на задоволення економічних потреб.

Управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елементом соціальних змін і прикладом значних соціальних перемін.

Peter F. Drucker, "A New Discipline", Success! Januaiy-Februaiy 1987, p. 18.

Економічне й соціальне управління покладено в основу управління організаціями. Особлива система управління організаціями в умовах ринку отримала назву менеджменту. Тобто менеджмент є різновидом управління. Термін "менеджмент" переважно використовують, коли йдеться про управління організаціями, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Існує кілька тлумачень походження слова "менеджмент". На думку одних авторів, це слово походить від англійського Manage - управляти, яке, в свою чергу, запозичило свій корінь від латинського Manus - рука.

Інші вважають, що слово "менеджмент" утворено від італійського manegio/maneggiare та французького manege, що означає "арену, по якій бігають по колу коні, яких підганяється довгим хлистом шталмейстер.

Менеджмент реалізується через закони, закономірності, принципи та категорії.

У своїй діяльності менеджери керуються загальними соціальними й економічними законами та специфічними законами і закономірностями, характерними для науки управління й менеджменту.

До загальних соціальних законів належать: закон циклічності соціальних процесів, закон організації соціального життя на основі базових цінностей, закон соціальної стратифікації, закон відповідності організаційної й національної культури.

До економічних законів відносять: закон попиту, закон пропозиції, закон прибутковості, закон спадаючої дохідності.

До специфічних законів управління та менеджменту належать: закон пропорційності керованої й керуючої підсистем, закон оптимального співвідношення централізації і децентралізації управління, закон єдності універсальних характеристик організації, закон менеджменту людських ресурсів, закон співвідношення рівнів управління з цілями й персоналом організації, закон виживання організацій.

До загальних категорій менеджменту відносять поняття:

o організації;

o функцій і методів менеджменту;

o рівнів управління;

o стилю керівництва;

o комунікації;

o управлінські рішення.

Основні інструменти менеджменту:

o ієрархія;

o організаційна культура;

o ринок.

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

В Україні підприємницька діяльність здійснюється згідно з Законом України "Про підприємництво".

До функцій підприємництва відносяться:

o новаторська - сприяння процесу продукування нових технічних, організаційних та управлінських ідей, проведення науково-дослідних робіт та розробок, впровадження інновацій;

o господарська - ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів;

o організаційна - впровадження нових методів і форм організації діяльності, нових форм матеріальної та моральної мотивації персоналу; ефективне упорядкування відносин (повноваження, відповідальність, делегування), ефективне контролювання якості;

o соціальна - задоволення потреб ринку праці, потреб споживачів щодо певного виду товарів або послуг, розвиток соціальної інфраструктури;

o особистісна - самореалізація підприємця, відчуття незалежності, отримання задоволення від самої роботи та її результатів.

Загальні принципи підприємництва:

o вільний вибір видів діяльності;

o залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

o самостійне формування програми діяльності;

o самостійний вибір постачальників і споживачів;

♦ установлення цін відповідно до законодавства;

♦ вільний найм працівників;

♦ залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

♦ вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

♦ самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основні завдання підприємницької діяльності:

-вибір виду та масштабів діяльності;

-вибір місця розташування організації;

-вибір методів, технологій та форм діяльності;

-фінансування та інвестування діяльності.

Підприємницька ідея - конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Елементи підприємницької ідеї:

♦ відмова від попереднього виду занять;

♦ усвідомлення необхідності працювати на межі своїх фізичних, розумових та організаторських здібностей;

♦ прагнення стати власником, відмова працювати під керівництвом інших;

♦ прагнення досягти фінансового благополуччя шляхом створення нової організації приватної форми власності;

♦ прагнення через підприємництво досягти своєї мети, домогтися визнання;

♦ чітке усвідомлення шляхів отримання фінансових ресурсів для започаткуван-ня власної справи;

♦ знання технології провадження господарської діяльності;

♦ вміння вибрати оптимальну організаційну форму управління та організаційно-правову форму підприємницької діяльності;

♦ знання основних ризиків та вміння ними управляти;

♦ вміння організувати облік в організації;

♦ знання зовнішніх чинників, які впливають на діяльність організації;

♦ знання чинного законодавства.

Підприємницька діяльність, яка пов'язана з організацією надання лікувально-діагностичних послуг, має певні особливості.

При проведенні підприємницької діяльності з медичної практики необхідно формувати новий тип комунікацій та взаємовідносин між лікарем та закладом охорони здоров'я, спрямованих на збільшення участі лікаря в управлінні та керівництві підприємницькою діяльністю. Без участі лікарів неможливо розв'язати такі проблеми, як управління вартістю медичних послуг, поліпшення якості обслуговування, підвищення продуктивності праці та використання матеріальних ресурсів.

Лікарів слід залучати до управління закладом на всіх рівнях управління: як до вирішення тактичних та оперативних завдань, так і до стратегічних: формування цілей і місії закладу, його політики, прийняття рішень, вибору стратегії бізнесу та її реалізації. Підприємець і лікар мають діяти спільно, поділяючи ризик і розвиваючи механізм входження в ринок медичних послуг.