14)Диспозитивні і імперативні норми цивільного права

Якщо норма цивільного права містить правило, яке учасники цивільного обороту не можуть змінювати на свій розсуд, то дана норма є імперативною. Якщо ж норма цивільного права містить правило, яке учасники цивільного обороту можуть змінювати на свій розсуд, то така норма є диспозитивною, В силу специфіки регульованих цивільним законодавством суспільних відносин більшість норм цивільного права носить диспозитивний характер. Наприклад право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. Це диспозитивним норма цивільного права, тому що міститься в ній правило про момент виникнення права власності може бути змінено угодою сторін у договорі. Наприклад, сторони можуть домовитися про те, що право власності на відчужувану річ виникає у набувача в момент укладання договору або в момент сплати купівельної ціни. У диспозитивних нормах відображається оптимальний баланс інтересів учасників суспільних відносин, що регулюється даною нормою права. Зміст диспозитивних норм являє собою, як правило, типове, багато разів перевірене рішення.

Однак в цивільному законодавстві зустрічаються і імперативні норми. Наприклад, строки позовної давності та порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін. У більшості випадків визначити диспозитивний або імперативний характер тієї чи іншої цивільно-правової норми не складає особливих труднощів. У статтях, що містять диспозитивні норми цивільного права, зазвичай є застереження «якщо інше не передбачено договором». На імперативний характер норми вказують що містяться у відповідних статтях правових актів заборони типу «не допускається», «не можуть», «недійсний» і т. п. У тому випадку, якщо у статтях нормативних актів цивільного законодавства відсутні будь-які орієнтири, що дозволяють виявити характер правової норми, останній визначається виходячи з застосовних до неї способів тлумачення.

Тлумачення цивільно-правових норм. Під тлумаченням цивільно-правової норми розуміється з'ясування її змісту (сенсу) шляхом усунення виявлених в ній неясностей. Неясності змісту тієї чи іншої норми цивільного права можуть виникнути в силу різних причин. Це може відбутися через стислості формулювань нормативного акта, який не може бути багатослівним і всеосяжним через самої природи правового акта. Це може статися і в силу того, що знову з'являються суспільні відносини та життєві факти не можуть отримати точного словесного опису в нормативному акті, прийнятому задовго до їх появи.

15)Цивільно-правові відносини

Правовідношення – це зв'язок суб’єктів врегульованого правом суспільного відношення, що виражається в наявності у них суб’єктивних прав і обов’язків.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та осо­бисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними но­сіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечуєть­ся можливістю застосування засобів дер­жавно-примусового впливу.

У цьому визначенні зазначені такі особливості циві­льних правовідносин:

по-перше, це певні майнові і деякі особисті немай­нові відносини, а також відносини, що виникають в сфері інтелектуальної діяльності;

по-друге, ці відносини виникають між суб'єктами на засадах юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим панування одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування волі іншого своїй волі;

по-третє, невиконання будь-ким із учасників право­відносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів дер­жавного примусу. Як правило, засоби такого примусу носять майновий характер.

Основні елементи цивільно-правових відносин

Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основних елементи (частини):

- суб'єктів;

-об'єкт (чи об'єкти);

- зміст (суть).

Суб’єктами є учасники цивільно-правових відносин. До них можна віднести: громадяни,іноземці,ю.о.,держава,АРК тощо.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що дане правовідношення спрямоване та вчиняє певний вплив. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 ЦК України).

об'єктами цивільних правових відносин є;

а) речі;

б) дії, у тому числі послуги;

в) результати духовної та Інтелектуальної творчості;

г) особисті немайнові блага.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.

16)Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Змістом суб'єктивного права є юридичні можливості, що надані суб'єктові, які у своїй сукупності складають повноваження. Кожне суб'єктивне цивільне право наділено, як правило, такими основними повноваженнями:

1. повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь. Так, наприклад, власник, здійснюючи своє право власності може здійснювати діяння по володінню, користуванню та розпорядженню певним майном;

2. повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків. Так, наприклад, покупець за договором купівлі-продажу має право вимагати у продавця передачі йому у власність майна, за яке він сплатив відповідну суму;

3. повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану. Інколи дане повноваження в літературі розглядається як окреме суб'єктивне цивільне право.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

1. активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

2. пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

За своєю структурою зміст цивільного правовідношення може бути простим або складним. Простим вважається зміст правовідносин, в яких одна сторона наділена виключно суб'єктивним цивільним правом, а інша – виключно суб'єктивним цивільним обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вважається зміст правовідносин, в яких на боці кожної із сторін присутні як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язки, наприклад, купівля-продаж, міна, поставка тощо. Таких правовідносин в цивільному праві переважна більшість.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що дане правовідношення спрямоване та вчиняє певний вплив. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 ЦК України).