35) Територіальна громада як суб’єкт

Територіальна громада є новим суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст.1 ЗУ “Про місцеве самоврядування”¹).

Тому, як видно з вищенаведеного, держава та територіальні громади є близькими, проте далеко не тотожними суб'єктами, які в цивільно-правових відносинах повинні діяти на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Особливе місце держава та територіальні громади як суб'єкти цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність цих суб'єктів може наставати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, яка завдана державними органами (ст.ст. 1173—1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст.ст. 174, 175 ЦК), наприклад, майно, яке вилучено з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави та територіальних громад.

Потрібно зауважити, що згідно зі ст. 176 ЦК законодавець вводить принцип розмежованості відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. А це означає, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'язаннями створених нею казенних підприємств (ч. 3 ст. 39 Закону України "Про підприємства в Україні");

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад.

Держава та територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовідносинах, наприклад, набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.

37)Ліквідація та реорганізація підприємств

Реорганізація юридичної особи – це спосіб її припинення, при якому припиняє існування одна юридична особа, проте її права та обов'язки не припиняються, а переходять до інших юридичних осіб в порядку правонаступництва. Реорганізація юридичної особи здійснюється в таких формах (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Злиття має місце, коли дві або більше юридичних особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце, коли одна юридична особа включається до складу іншої, що продовжує існування далі. Поділ має місце, коли на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше і при цьому перша припиняє свої існування. При перетворенні на базі однієї юридичної особи створюється інша, яка має другий профіль діяльності, структуру, цілі проте переймає усі пасиви та активи свого попередника. Однак, лише у випадку реорганізації шляхом виділення, яке відбувається шляхом відокремлення зі складу однієї юридичної особи іншої, жодна з юридичних осіб не припиняє своє існування, і лише в цьому випадку реорганізація не є способом припинення юридичної особи.

При припиненні юридичної особи шляхом реорганізації кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення та мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється (ст.107 ЦК України).

Ліквідація – є способом припинення юридичної особи при відсутності правонаступників. Ліквідація може проводитись добровільно або примусово. Добровільна ліквідація можлива за рішенням учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у випадку, коли збіг строк існування юридичної особи, досягнення мети задля якої вона створювалась тощо. Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.110 ЦК України). Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться відповідно до ст.112 ЦК України у наступному порядку:

а) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

б) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

в) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

г) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

При цьому необхідно відмітити, що вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Також слід зауважити, що незалежно від фактичного погашення, юридично вважаються погашеними наступні вимоги:

а) вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимоги не звернувся до суду з позовом;

б) вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

в) вимоги, які задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Певною особливістю наділений порядок ліквідації юридичної особи у випадку визнання її банкрутом. При цьому, особливість полягає, насамперед, у підставі припинення юридичної особи, яка полягає в тому, що судом встановлено, що вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів. Окрім цього, до процедури ліквідації застосовується окремий порядок, що встановлений ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.