151)Неустойка та її види

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання. По-перше, підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

• законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­ чили самі сторони під час укладення договору. Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення вико­нання зобов'язання.

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

Залікова неустойка — найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом за­лікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися.

Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачаль­ника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.

Сторони можуть передбачити в договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вима­гати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко засто­совується на практиці.

Додамо також, що на непопулярність альтернативної неус­тойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впев­неним, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, ос­кільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися.

Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення роз­міру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов'язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров'я борж­ника, його майновий стан, необережну вину), суд може змен­шити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків.

В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено.

Неустойка — досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди не­устойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно.

152,153) Порука та гарантія

Порука — це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зо­бов'язання перед кредитором.

На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольнити свої вимоги із вартості заставленого майна, за договором поруки кредитор поряд із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. ЦК встановлює солідарну відповідаль­ність поручителя і боржника, якщо інше не передбачене в дого­ворі. Тобто викладена норма є диспозитивною. Сторони можуть передбачити і субсидіарний характер відповідальності пору­чителя. Якщо ж це спеціально не застережено в договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме — за сплату основного боргу, відсотків, не­устойки, збитків, витрат, пов'язаних із стягненням боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсягу відповідальності боржника.

Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком безумовну недійсність договору.

Порука найчастіше має місце у відносинах за участю громадян, коли йдеться про забезпечення виконання грошових зобов'язань.

Порука припиняється:

• з припиненням забезпеченого нею зобов'язання;

• в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

• якщо після настання строку виконання зобов'язання кре­ дитор відмовився прийняти належно виконане боржником чи поручителем;

• при переведенні у встановленому порядку боргу на іншу особу, за яку поручитель не поручився;

• після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а якщо він не встановлений, то по закінченні шести місяців після настання строку виконання, якщо кредитор не звернувся з вимогою до поручителя.

Якщо строк виконання основного зобов'язання встановле­ний моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо протягом року після укладення основного договору кредитор не звернувся з позовом до поручителя. Порукою може забез­печуватися лише дійсна вимога.

Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову від­повідальність перед кредитором за неналежне виконання зо­бов'язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з порукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюють­ся і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодав­ством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.

Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси:

• за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене будь-якою особою, за гарантією — як правило, юридичною особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);

• обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видана гарантія;

• гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов'язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов'язання, за порукою — солідарне.

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

• сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

• закінчення строку гарантії;

відмови кредитора від своїх прав за гарантією.