2.2 Ігри XVI Олімпіади Мельбурн (Австралія) 1956 рік (22 листопада – 8 грудня)

Виступало 3184 спортсмена з 68 країн,

розіграли 145 комплектів нагород у 17 видах спорту.

Рішення про проведення наступних Олімпійських ігор у Мельбурні викликало багато суперечок і відкритих протестів. Особливо різке невдоволення виявляли представники американського континенту – Сан-Франциско, Мехіко, Детройту, Чикаго, Філадельфії та інших, які теж претендували на проведення Ігор. Крім того викликало занепокоєння віддаленість материка, дорожнеча квитків авіаційних і пароплавних компаній, що вимусило деякі країни зменшити свої делегації, та примхи австралійського клімату, пов’язаного перш за все з відмінністю у Північній та Південній півкулі пір року. Саме через це Ігри у Мельбурні були відтерміновані у часі.

Суттєве значення мали і політичні мотиви. Так незадовго до відкриття Ігор, у жовтні 1956 року, спалахнуло повстання в угорській столиці, яке було подавлене радянськими танками. А також події на Близькому Сході, військовій акції Великої Британії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту. Через ці події ряд країн – Нідерланди, Іспанія, Швейцарія, Ірак, вирішили за краще не присилати свої збірні для участі у змаганнях. Також через участь у Іграх самостійною командою спортсменів острову Тайвань, який китайці вважали своєю територією, останні теж бойкотували Олімпіаду.

Крім того були питання і так би мовити місцевого характеру. Через те, що у Австралії, щоб запобігти епідеміям, діяв закон по якому в країну можна було ввозити коней тільки після шестимісячного карантину, МОК прийняв рішення перенести змагання з кінного спорту. Вони пройшли з 11 по 17 липня у Стокгольмі, задовго до офіційної церемонії відкриття. Це дозволило Іграм 1956 року стати єдиними, які пройшли у двох країнах.

Вперши на Іграх приймали участь такі країни як – Кенія, Ліберія, Малайзія, Уганда, Фіджі, Ефіопії. В перший раз на Олімпіади виступили об’єднаною збірною дві німецькі країни, які змагалися під олімпійським прапором. На деякі хитрість пішла Радянська команда. Прибувши на поїзді до Владивостоку, вона пробула там деякий час, для того щоб привикнути до часового поясу. Після чого на теплоході вся команда відправилася до далекої Австралії. Незважаючи на це проблеми з акліматизацією давали про себе знати. Одні скаржилися на безсоння, інші на сонливість. У ветеранів нили рани, молодь скаржилась на нудоту та головний біль. Та все це не завадило спортсменам СРСР виступити на Іграх більш як достойно, і вперши в історії стати переможцями командної першості.

Одним з героїв Ігор визнано українця Володимира Куца, який виграв дві золоті медалі на стаєрських дистанціях – 5000 та 10000 метрів, встановивши на них олімпійські рекорди. Ще три радянських легкоатлети виграли золоті нагороди, також встановивши олімпійський рекорд: у метанні спису представниця Риги Інесса Яунземе; у штовхання ядра ленінградка Тамара Тишкевич; у ходьбі на 20 км москвич Леонід Спірін.

Та найбільшу кількість золотих нагород, одинадцять, у змаганнях легкоатлетів здобули американці. А їх лідер Роберт Морроу став володарем трьох медалей вищого ґатунку на дистанціях – 100 і 200 метрів, а також у естафеті 4х100 метрів. Повторили своє досягнення чемпіони попередніх Ігор у штовханні ядра Перрі О’Брайен, та у стрибках з жердиною Роберт Ричардс, який знову покращив світовий рекорд – 4,56 метри.

Марафонський біг виграв француз алжирського походження Ален Мімун, який виступав на своїх вже третіх Іграх, а на двох попередніх він незмінно був другим, на 5000 та двічі на 10000 метрів. Приймав він участь і у справжніх бойових діях, воюючи під час світової війни у Північній Африці.

А у змаганнях з ходьби на 50 км золота нагорода дісталася «нічийному» спортсменові Норману Ріду. Справа в тому, що свого часу він приїхав з Великої Британії до Нової Зеландії на заробітки, і ледь вблагав оргкомітет включити його до стартового протоколу змагань. Водночас він запевнив, що і надалі буде виступати за збірну своєї нової Батьківщини. Після фінішу, поки лікарі приводили Нормана до тями, лікували англійці. Та як тільки він зміг говорити і давати інтерв’ю, радісні емоції переповнили вже новозеландців.

Та справжньою героїнею для господарів стала Бетті Катберт, яка виграла три золоті нагороди на дистанціях 100 та 200 метрів і у естафеті 4х100 метрів. Підтримала подругу Ширлі де ла Ханті, яка крім перемоги у естафеті, здобула золото, як і у 1952 році, на дистанції 80 метрів з бар’єрами.

У змаганнях з кінного спорту в себе на Батьківщині відзначився іменитий швед Хенрі Сен Сір, який як і чотири роки тому став дворазовим олімпійським чемпіоном, у командному та індивідуальному виїзду. Для нього це була вже четверта, з 1936 року, Олімпіада. Брав участь швед і у Іграх 1960 року, всього – 4 (4,0,0). Також два золота у конкурі у командних та індивідуальних змаганнях виборов і німець Ханс-Гюнтер Вінклер.

На третій своїй Олімпіаді переміг французький рапірист Крістіан д’Оріоль, всього – 6 (4,2,0). Причому на двох останніх Іграх він перемагав у індивідуальній першості. По дві золоті нагороди, у командній та індивідуальній першості, здобули італійський шпажист Карло Павезі, та угорський шабліст Рудольф Карпаті.

У змаганнях пловців не було рівних австралійці Даун Фрезер, два золота – 100 метрів та естафета 4х100 метрів вільним стилем та срібло. Знову як і у Гельсінкі у стрибках з трампліну не було рівних американці Патріції Мак Кормік, що виборола дві золоті нагороди, всього – 4 (4,0,0). Ватерпольний турнір був затьмарений бійкою, що виникла під час матчу фінального турніру між командами СРСР та майбутніми чемпіонами – угорцями.

Першим радянським чемпіоном з боксу став Володимир Сафронов. А відомий угорець Ласло Папп першим серед боксерів виграв третю Олімпіаду поспіль. Крім того за видатні заслуги, та оцінивши лояльність спортсмена, який повернувся на Батьківщину, незважаючи на радянські танки в Будапешті, комуністичні керівники, вперши в історії соціалістичного табору, дозволили йому стати професіоналом. Та незважаючи на те, що за часів свого професійного виступу Папп жодного разу не зазнав поразки, чемпіоном світу йому стати не судилося.

Знову чудово виступили радянські гімнасти, які виграли як командну так і особисту першість і серед чоловіків серед жінок. Під час цих змагань за одну годину одинадцять разів піднімався радянський прапор та грався радянський гімн, що стало рекордом в історії Олімпіад. В другий раз абсолютним чемпіоном Ігор, що є рекордом для чоловіків з колишнього СРСР, став Віктор Чукарін, здобувши крім цього ще перемогу у командній першості та на брусах, а також по одній срібній та бронзовій нагороді, всього – 11 (7,3,1). Не відставали від нього і інші. Так Валентин Муратов здобув три золоті – команда, вільні вправи, опорний стрибок та срібну нагороду, всього – 5 (4,1,0). Українець Борис Шахлін та Альберт Азарян вибороли по два золота. Першим японським гімнастом, володарем золота, став у вправах на перекладені Такасі Оно. Та справді неперевершено на Іграх виступила київська студентка Лариса Латиніна, яка стала абсолютною чемпіонкою Ігор, та виборола всього шість нагород, з яких чотири були вищого ґатунку, крім абсолютної першості, золото у складі команди, а також за вільні вправи та опорний стрибок. Гідну конкуренцію нашим склали угорки, а їх лідер Агнеш Келеті, також виборола у окремих вправах шість нагород, чотири з яких були вищого ґатунку – бруса, колода, вільні вправи, та вільні вправи у групі. Келеті вигравала золото ще у 1952 році, а після цієї Олімпіади попросила політичного притулку в Австралії, пізніше емігрувавши до Ізраїлю, всього – 10 (5,3,2).

Успішний виступ наших спортсменів в день закриття Ігор закріпили футболісти, які у напруженому фінальному матчі виграли у команди Югославії, та вперши в історії завоювали золоті нагороди. І хоч склад учасників був не досить представницьким гравці отримали великі почесті.

Змагання баскетбольного турніру на цей раз з великою перевагою виграли американці. Шостий раз поспіль золото у змаганнях з хокею на траві виграла збірна Індії.

Гучним політичним резонансом стало те, що після завершення Ігор у зв’язку з вводом радянських військ у Будапешт 56 угорських спортсменів відмовились повертатися на Батьківщину.

У командному заліку першою фінішувала збірна СРСР – 98 (37,29,32) нагород, другими були олімпійці США – 74 (32,25,17), третіми Австралії – 35 (13,8,14) нагороди.