Томас Бах (10 вересня 2013 р.)

Томас Бах народився 29 грудня 1954 року, Вюрцбург ФРН діяч німецького і міжнародного олімпійського руху, президент Міжнародного олімпійського комітету. Фехтувальник на рапірах, олімпійський чемпіон 1976 року в командній першості, чемпіон світу 1977 року в командній першості. По освіті юрист. Вільно говорить на французькій, англійській, іспанській мовах.

2. Діяльність нок Російської імперії та срср

Ще під час роботи першого міжнародного конгресу в Парижі 1894 року одним з найбільш діяльних його членів був представник Російської імперії, наш земляк, Олексій Дмитрович Бутовський. Ставши першим членом МОК від Росії, та проробивши в його складі шість років, він зосередився на проблемах фізичного виховання на батьківщині. А замість себе запропонував дві кандидатури графа Георгія Рібоп’єра та князя Сергія Белосельского– Білозерського. У 1900 році обидва стали наступними членами МОК. Згодом у 1908 році останнього на цьому посту змінив князь Семен Трубецький.

Найбільш дієвим, після Бутовського, учасником МОК від Росії був Георгій Рібоп’єр. Володар кінних заводів, президент Санкт–Петербурзького атлетичного товариства та імператорського Московського суспільства кінних перегонів, він багато зробив для розвитку спорту на теренах країни. Будучи прихильником важкої атлетики та боротьби він за власні кошти відправив на Олімпійські ігри у Лондон чотирьох борців, які завоювали там перші срібні нагороди для країни. Приймав активну участь в підготовці російських спортсменів до Стокгольмської Олімпіади. Був членом Оргкомітету Першої Руської Олімпіади у Києві 1913, та Другої у Ризі 1914 років. За проханням Російського олімпійського комітету у 1913 році Рібоп’єра змінив у МОК Георгій Дюперрон.

Ще одним членом МОК від Росії був Лев Урсов, котрий після революції жив за кордом, та по суті не мав представницьких функцій, але числився у списках МОК до 1933 року.

Перші спроби створити Російський олімпійський комітет були зроблені ще у 1894 році. Однак атмосфера байдужості, як зі сторони уряду, так і зі сторони великої частини населення, не дозволила це зробити. Тому Російський олімпійський комітет був створений тільки 16 березня 1911 року. У його статуті говорилось, що головною ціллю є об’єднання всіх російських спортивних та гімнастичних товариств для підготовки спортсменів до участі в Олімпійських іграх. Офіційним покровителем РОК став великий князь Микола Миколайович, а першим президентом українець В’ячеслав Срезневський, який був чиновником у спортивному відомстві генерала Володимира Воєйкова, канцелярії Головного наглядача за фізичним розвитком населення Російської імперії.

Та офіційно приймаючи участь у двох Олімпіадах, 1908 року у Лондоні та 1912 року у Стокгольмі, в подальшому спортсмени нашої країни на довгі сорок років були позбавлені можливості змагатися з кращими атлетами світу. З Жовтневої революції 1917 року до закінчення Другої світової війни, СРСР підтримував міжнародні контакти тільки з робітничими спортивними союзами інших країн, неодноразово приймаючи участь у міжнародних Спартакіадах. Офіційна версія відсутності радянських спортсменів на Олімпійських іграх була наступною - «СРСР вийшов з буржуазного Міжнародного олімпійського комітету, та вступив у Червоний спортивний інтернаціонал».

Проте спорт немає кордонів і вже у 1950 році Радянський союз був повноправним членом 22 міжнародних спортивних об’єднань. 23 квітня 1951 року була відправлена телеграма президенту МОК з повідомленням про створення НОК СРСР, першим президентом якого став Костянтин Андріанов. І вже у травні того ж року на сесії у Відні НОК СРСР увійшов до складу МОК, а у жовтні прийнято рішення про допуск спортсменів Радянського союзу до участі в Олімпійських іграх 1952 року у Гельсінкі.

Незважаючи на те, що СРСР був відсутнім на Олімпіадах досить довго, спортсмени Радянського союзу майже одразу зайняли провідне місце у світовому спорті, вигравши за часів свого існування левову частку змагань у командній першості.

У 1975 році Андріанова на посту президента НОК СРСР змінив Сергій Павлов, за часів президенства якого відбули Ігри у Москві. У 1983 році він поступився посадою Марату Грамову, котрий у свою чергу в 1990 році передав повноваження Віталію Смірнову. Останній після розвалу Радянського союзу був обраний і першим президентом НОК Росії.

Незважаючи на складні економічні умову спортсмени Росії підтримали переможні традиції Радянського спорту. І хоч командна першість на Олімпійських іграх їм і не підкорювалася вони майже постійно займали місце у призовій трійці. І як визнання заслуг російського спорту, країні було доручено провести зимову Олімпіаду 2014 року у Сочі. Останніми, на сьогоднішній день, президентами НОК Росії ставали у 2001 році Леонід Тягачов, а з 2010 року Олександр Жуков.