2. Давньогрецькі спортивні свята, міфи та легенди про зародження Ігор

Існують різні теорії виникнення спорту. Одна з них стверджує, що спорт з’явився як практика та підготовка до трудової і військової діяльності, інша теорія розглядає спорт як біологічну необхідність, засіб реалізації, згідно Платону, Аристотелю та Філострату, вродженого імпульсу руху (необхідність у спорті, як засобі звільнення від властивої людині агресивності). Однак, коли мова заходить про спорт у Давній Греції, про витоки олімпізму, то звертаються до третьої теорії зародження та розвитку спорту – теорії культу.

Неможливо вже відшукати місце та дати перших змагань з бігу, боротьби, метання, гонок на колісницях, імен тих, хто вигравав ці змагання. Події завуальовані туманом міфів та легенд, які дуже важко відрізнити від істини.

Найвищого розквіту міфологія Давньої Греції досягла у II тисячолітті до нашої ери, коли сформувався пантеон богів, що жили на Олімпі та тих, хто підкорявся владі – Зевсу. Афіна – улюблена донька Зевса, богиня мудрості та хоробра воїтельниця, заступниця мистецтв та ремесел; Гермес – бог торгівлі, заступник юнацтва та атлетів; Артеміда – богиня охоти; Афродита – богиня кохання та краси; Діоніс – бог виноробства; Посейдон – бог моря та інші. Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпійським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовержець на честь своєї перемоги над батьком Кроносом, який поїдав своїх дітей, аби ті не заволоділи його троном.

Олімпійська міфологія характеризується чітко вираженим антропоморфізмом, коли боги наділялися фізичним тілом, що мало звичайні людські якості. Замість попередніх розповідей про чудовиськ, з’являються міфи про героїв (Геракла, Тесея та інших), які воюють з цими чудовиськами та перемагають їх. А Зевс перетворюється в постать, що втілює принцип світової справедливості.

Паралельно формувалась грецька релігія, скріплена системою культів та обрядів. Дедалі більше включалися спортивні змагання на честь будь-якого бога. У міфах ми також знаходимо згадування про змагання спортивного характеру (Аполлон прославився як метатель дисків; міфічний Литиєрсис – син царя Медаса, пропонував усім, хто проходив через його царство, прийняти участь у змаганнях жнив; Скіфіс – син Геракла, посів на престол тільки після того, як виконав умови батька – переміг двох своїх братів у стрільбі з луку). Люди вірили, що кожен вид змагань мав свого засновника-бога або міфічного героя, який передав його людству (засновником п’ятиборства був Іасон, бокса – Аполлон). Це підвищувало змагання людей до рівня богів, даючи їм зразок того ідеалу, заради якого слід було робити надлюдські зусилля. Сформований таким чином змагальний дух, головуючий у грецькій міфології, у подальшому був перенесений у давньогрецький спорт пізнішого періоду.

За однією з легенд вважається, що народження олімпійських ігор пов’язано з ім’ям Геракла. У 1253 році до нашої ери цар Еліди Авгій, що володів величезними стадами, дав доручення Гераклу очистити його великий скотний двір. Геракл погодився виконати це за добу за умови, що Авгій віддасть йому десяту частину своїх стад. Авгій пообіцяв, бо був впевнений, що виконати це за день було не під силу нікому. Геракл зламав з двох протилежних боків стіни, що оточували скотний двір і підвів до нього воду двох річок – Алфея та Пенея. Вода з цих річок за день унесла весь гній зі скотного двору, а Геракл склав стіни знов, та прийшов за винагородою. Але цар не стримав слово і не віддав йому обіцяної десятини.

Жорстоко помстився Геракл цареві. За декілька років він напав з великим військом на Еліду, переміг у кровопролитній битві Авгія та вбив його смертельною стрілою. Після перемоги зібрав Геракл військо та усю здобич міста Піси, приніс у жертву богам та заснував Олімпійські ігри, які проводилися з того часу кожні 4 роки на священій рівнині, засадженої самим Гераклом оливами, присвяченими богині Афіні-Палладі.

Згідно іншої легенди засновником Ігор вважається Пелопс. У царя Еллади Еномая була гарна донька Гіпподамія. Та царю пророкували, що він загине від руки свого зятя. Тому кожному, хто сватався до доньки, Енамай пропонував змагатися у гонках на колесницях, обіцявши у разі перемоги жениха, віддати йому у дружини доньку. Але якщо жених програвав, його чекала смерть від руки царя. Претендентом на серце Гіпподамії був і Пелопс, син малоазійського царя Тантала. Він прийняв умови Еномая, який дав йому змогу першим розпочати гонку, протягом 120 км. Пелопс весь час був попереду, та Еномай наздоганяв його, адже у царя були найшвидші у Греції коні – подарунок бога війни Ареса. Та коли Еномай вже заніс свій спис для удару, його колісниця розвалилась і він загинув. Пелопс після одруження на честь своєї перемоги вирішив проводити кожні 4 роки Олімпійське свято та змагання. Вважається, що це відбулося у 884 році до нашої ери.

Третя легенда гласить, що засновником ігор є еллінський цар Іфіт, який після епідемії чуми звернувся до делфільського оракула за прогнозуванням подальших дій. На що оракул відповів, що він повинен утриматись від війн, підтримувати добрі стосунки з елінськими містами, та запровадити свята і змагання на знак припинення ворожнечі. Так виникла ідея проведення Олімпійських ігор. Оскільки Єллада ворожувала в основному зі Спартою Іфіт запропонував правителю Лікургу разом підтримати цю ідею. Після довгих суперечок вони підписали у 884 році до н.е. договір текст якого був висічен на металевому диску. Згідно цього договору, а також для того, щоб атлети та гості мали можливість прибути на змагання оголошувалося перемир’я – екіхерія, на три місяці. Незважаючи на войовничість греків ця традиція суворо дотримувалась. В разі його порушення жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф та заборонити місту або людині приймати участь у Олімпійських іграх.

Ще одна чудова легенда минулого розповідає про Прометея, богоборця і захисника людей, який викрав вогонь з Олімпу, приніс його на землю, та навчив смертних користуватися ним. За міфом за це Зевс наказав Гефесту прикувати Прометея до кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел, щоранку прилітав та клював йому печінку. Прометея врятував Геракл, і з того часу у деяких містах Еллади існував культ цього бога. На честь Прометея проводилися «прометеї» – змагання бігунів з палаючими смолоскипами. Ця постать і досі залишається найяскравішим образом грецької міфології. Вираз «прометеїв вогонь» означає прагнення до високої мети, до боротьби зі злом. Існує думка, що саме ці думки володіли давніми греками, коли біля трьох тисяч років тому назад вони вперши запалювали олімпійський вогонь у гаю Альтіс.

Існують і інші версії походження Олімпійських ігор. Так наприклад, в «Іліаді» Гомера розповідається, що ігри започаткував Ахілл, присвячені пам’яті свого друга Патрокла вбитого троянцем Гектором.

Деякі історики стверджують, Олімпійські ігри проводилися також на честь свята збору урожаю. Тому й переможці нагороджувались оливковою віткою та вінком. Час проведення ігор Серпень – Вересень підтримує цю версію.