5. Параолімпійські, континентальні та регіональні комітети та спортивні ігри

В наш час у світі проводиться біля двохсот міжнародних спортивних змагань, більшість з яких знаходяться під патронатом МОК. Вони проводяться з частотою від одного до чотирьох років. Це перш за все, Всесвітні ігри – спортивні змагання з видів спорту, які не включені в програму Олімпійських ігор; континентальні ігри – Панамериканські, Азійські, Африканські, в яких приймають участь спортсмени одного материка; регіональні ігри з участю команд якогось географічного регіону – Балканські, Середземноморські, Центральноамериканські, Тихоокеанські, Панарабські, Ігри країн малої Європи та інші. Крім того, існують комплексні міжнародні спортивні змагання – такі, як Ігри Співдружності Британської імперії, етнічні, релігійні, жіночі, для людей з малим зростом та інші.

Умовно всі ці змагання можливо поділити на п’ять груп: параолімпійські ігри; континентальні ігри; регіональні ігри; ігри молоді; ігри об’єднані по національних, релігійних, професіональних та інших ознаках.

Параолімпійські ігри.

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII та XIX столітті встановлено, що рухова активність є одним з основних факторів реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були розпочаті наприкінці XIX століття, коли в 1888 році у Берліні сформувався перший спортивний клуб для глухих. Вперше «Олімпійські ігри для глухих» були проведені в Парижі 10-17 серпня 1924 року. У них брали участь спортсмени – представники офіційних національних федерацій: Бельгії, Великої Британії, Нідерландів, Польщі, Франції та Чехословаччини, а також з Італії, Румунії та Угорщини у яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрільби та плавання.

Під час цих Ігор 16 серпня був утворений Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ). У нього увійшли федерації, що об’єднують спортсменів з порушення слуху. На їх першому конгресі, що відбувся у Брюсселі 31 жовтня 1926 року, прийнятий статут цієї організації. Так починаючи з 1924 року МСКГ кожні чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку Другої світової війни в нього вступають: Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія та Болгарія. У 1949 році до них приєднуються Іспанія та Югославія, і починають проводитися Міжнародні зимові Ігри для глухих.

Програма змагань для спортсменів з порушення слуху і правила їх проведення ідентичні звичайним. Особливість полягає в тому, що дії арбітрів повинні бути обов’язково такими, які доступні зору. Для цього, наприклад, у стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно спілкуватися один з одним.

У відповідності з дозволом МОК з 2001 року Всесвітні Ігри глухих офіційно мають назву Дефолімпійські ігри. Основою допуску спортсменів до участі у цих змаганнях є втрата слуху більш, як на 55 децибел. Для організаторів змагань має значення факт, а не міра втрати слуху.

Інваліди з ушкодженням опорного та рухового апарату стали активно залучатися до занять спортом тільки після Другої світової війни. В 1944 році у центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток–Мандевилі, який розташований неподалік від Лондона, була розроблена спортивна програма як обов’язкова частина комплексного лікування тяжко поранених під час Другої світової війни. Її творець, німецький професор Людвіг Гуттман. Який у 1939 році переїздить у Велику Британію спасаючись від нацистів. Згодом він став директором центру та президентом Британської міжнародної організації лікування інвалідів з ушкодженням опорного та рухового апарату.

Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гуттман стверджував: «Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилось». Відповідно до цієї концепції він ввів спорт у процес реабілітації військовослужбовців з травмами спинного мозку. Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків та жінок, та були військовослужбовцями, що постраждали під час бойових дій. Ця подія сталася 28 липня 1948 року в госпіталі Сток–Мандевиля, де були проведені перші змагання зі стрільби з луку для спортсменів на колясках. Дата початку цих змагань символічно збіглася з часом відкриття Олімпійських ігор у Лондоні.

У наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але й кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана міжнародною громадою. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним святом з 1952 року, коли на Ігри прибули спортсмени – інваліди з Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії, та почали регулярно приймати у них участь. Відсутність необхідного керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань інвалідів, привело до створення Міжнародної федерації Сток–Мандевильских ігор, що встановила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом.

У 1956 року Людвіг Гуттман розробляє Хартію спортсменів, формує основи, на яких далі буде розвиватися спорт людей з фізичними недоліками. Він писав: «Ціль Сток–Мандевильских ігор об’єднати паралізованих чоловіків та жінок з усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих». Символічно, що під час проведення Ігор у Мельбурні у 1956 році Сток–Мандевильські ігри були нагороджені почесним кубком Фернлі, що вручається організації яка досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Поступово світ переконується в тому, що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь у змаганнях.

Завдяки зусиллям Гуттмана, у 1959 році розроблено та надруковано у «Книзі Сток–Мандевільских ігор для паралізованих» регламент проведення змагань по багатьох видах спорту. Він на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні негаразди.

У 1960 році у Римі, через тиждень після завершення XVII Олімпійських ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Під час цих змагань вперше у світовій історії фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах змінили люди з фізичними вадами. Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні «Акваацетоса», де були присутні п’ять тисяч глядачів. Побачивши на площі біля собору Святого Петра у Ватикані інвалідів на колясках, Папа Римський Иоанн XXIII вигукнув: «Доктор Гутман, Ви – Кубертен паралізованих». Програма Ігор включала вісім видів спорту серед яких були: легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрільба з луку, настільний теніс, дартс та снукер. Нагороди розігрувались у 57 дисциплінах.

Фактично це були перші Параолімпійські ігри. Однак поняття «параолімпійський спорт» ввійшло у спортивну практику тільки у 1964 році, коли на іграх у Японії вперше використовувалась параолімпійська атрибутика – символ, гімн, прапор. У цьому терміні використовується латинський префікс «para» - що приєднався. Таким чином, термін «параолімпійські» означає, що Ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організовуються та проводяться разом з ними. Втім з 1968 по 1984 рік Параолімпійські ігри з різних причин проходили не в містах проведення Ігор Олімпіади.

Тим не менш, з кожними наступними Іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. Ігри відтоді проводять регулярно – кожні чотири роки, а термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських ігор. Якщо в перших Іграх приймали участь тільки спортсмени – інваліди з травмами та захворюваннями спинного мозку, то на наступних Іграх почали виступати спортсмени з іншими вадами здоров’я. З 1976 року у Іграх почали брати участь інваліди з порушенням зору та з ампутованими кінцівками. З 1996 року – спортсмени з порушенням розумових здібностей. У тому ж таки 1976 році вперше була здійснена трансляція змагань спортсменів – інвалідів.

У 1988 році на Міжнародних іграх у столиці Південної Кореї Сеулі, де вперше виступали представники усіх чотирьох груп інвалідності, спортсмени – інваліди вперше одержали право доступу до спортивних олімпійських споруд. Саме з цього часу Ігри отримали статус «параолімпійських», і саме з цих Ігор у русі почали брати участь спортсмени СРСР. Графічним символом світового параолімпійського руху стала червона, синя та зелена півсфери, що символізують розум, тіло та непокірливий дух.

З 1976 року почали проводитися й зимові Ігри для інвалідів, а з 1992 року вони проводяться на тих же майданчиках, що і Ігри здорових спортсменів. У 1982 році з’явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських ігор – Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. У 1989 році відбулися перші міжнародні змагання людей з пересадженим серцем, а через рік, у 1990 році у венесуельському Каракасі, спортсмени з чужим серцем здолали марафонську дистанцію.

Однією з головних подій у розвитку спорту інвалідів стала перша Генеральна асамблея міжнародних спортивних організацій, яка була заснована 21 вересня 1989 року у німецькому Дюссельдорфі, та Міжнародний параолімпійський комітет (МПК). Його головні задання – організація та проведення Параолімпійських та інших Всесвітніх ігор для інвалідів, співпраця з МОК, сприяння розвитку спорту інвалідів без дискримінації.

На сьогоднішній день параолімпійський спорт займає досить важливе місце у житті суспільства. В Іграх приймають участь більш як 4 000 спортсменів, що представляють понад 129 країн світу. Змагання відбуваються у двадцяти літніх видах - важка та легка атлетика; стрільба з луку; плавання; дзюдо; велоспорт; теніс; фехтування; футбол 5X5 та 7X7; баскетбол; виїздка; стрільба; волейбол; регбі; танці на колясках; голбол; настільний теніс; гребля та парусний спорт – на яких розігрують більш як 47 комплектів нагород; та п’яти зимових – лижні перегони; біатлон; гірські лижі; керлінг та хокей – де у свою чергу виборюють понад 60 комплектів. Все це дає змогу людям з вадами здоров’я відчувати себе повноцінними членами суспільства та вести здоровий спосіб життя.

Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри для розумово відсталих людей. «Спешиал Олімпікс» - громадська організація, у якій відсутні гонорари та не продаються квитки на змагання, а її фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. У змаганнях, що вперше були проведені в 1968 році у США, виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів, регламентуються тільки особисті досягнення, а нагороди окремих країн не підраховуються. Ці Ігри відкриті для спортсменів практично будь–якого віку, від 8 до 80 років, незалежно від їхніх фізичних можливостей. Змагання з програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема Спеціальні Олімпійські ігри для дітей та дорослих, які страждають розумовою відсталістю – олігофренів. Кожен учасник має шанс на перемогу, оскільки змагання проходять у групах спортсменів з практично однаковими можливостями.