8. Юридичний план

Перехід вітчизняної економіки до ринку не міг не викликати відродження приватної власності. Конституція України проголосила право приватної власності непоруш­ним, об’єктом приватної власності може бути майно як споживчого, так і виробничого при­значення, і це відкрило простір для здійснення господарської та підприємницької діяльності приватним власником. Отже, держава не тільки дозволяє, а й заохочує господарську діяль­ність приватних підприємств.

На відміну від Закону України «Про підприємства в Україні», чинність якого припи­нено з 1 січня 2004 р., у статті 113 Господарського Кодексу України дано легальне обґрунтоване визначення приватного підприємства, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним ви­знається і підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Згідно із статтею, що коментується, та статтею 5 Закону України «Про власність» приватне підприємство має можливість використовувати найману працю шляхом укладення трудового договору чи контракту (особливої форми трудового договору) з працівником, який зобов’язується виконувати певну роботу, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, а підприємство зобов’язується виплачувати працівникові за­робітну плату і забезпечувати йому необхідні для виконання роботи умови праці, передбаче­ні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21-49 КЗпП України). На трудові відносини працівників з приватними підприємствами повністю поширюється законодавство про працю.

Наймані працівники не є членами трудового колективу приватного підприємства. їх кількість, правомочності, створення своїх органів самоуправління (загальних зборів, ради трудового колективу) не впливають на вид власності підприємства. Вона залишається приватною [10].

Господарським кодексом (ст. 62-63) визначено, що приватне підприємство є господарюючим суб’єктом. Воно як юридична особа несе відповідальність у випадках, передбачених законодавством, не всім належним йому майном, як підприємці – фізичні особи (які несуть відповідальність усім належним їм на праві власності майном), а, на відміну від них, тільки відособленим майном, призначеним для здійснення господарської діяльності, а засновник – своїм вкладом.

Це дає привід не погодитись з існуючою думкою відносно того, що на практиці цей вид підприємств за системою їх оподаткування програє порівняно з громадянами, які можуть зареєструватись як підприємці без створення юридичної особи і уникнути оподаткування, якому підлягають юридичні особи.

Характерною рисою приватних підприємств, на відміну від інших підприємств, є необов’язковість формування статутного фонду, а також відсутність будь-яких обмежень щодо його розмірів у випадках, коли засновники визнали за необхідність створити такий фонд. Це значно здешевлює реєстрацію приватного підприємства.

Управління приватним підприємством здійснюється засновником або найманою особою одноособово, що виключає розбіжності та протиріччя між засновниками. Отже, відсутня можливість блокування рішень.

Отже, до переваг приватного підприємства можна віднести те, що власник цілком самостійно приймає рішення і тільки йому, відповідно, належить одержаний прибуток. Крім того, засновники не несуть відповідальності за зобов’язання ПП, так само як ПП не може відповідати за зобов’язаннями своїх засновників. Тобто, якщо господарська діяльність призведе до виникнення заборгованості, то суд спрямує стягнення не на власне майно, а на майно підприємства. Також перевагою є законодавча необмеженість розміру статутного капіталу.

Як вище з’ясовано, приватне підприємство є досить популярним видом юридичної особи. Проте, незважаючи на те, що порядок утворення, діяльності та припинення юридичних осіб закріплений у Цивільному й Господарському кодексах, Законі України «Про господарські товариства», у нормативно-правових актах, питання щодо правового статусу саме приватного підприємства на законодавчому рівні залишається не врегульованим. Це, у свою чергу, призводить до багатьох спірних питань, які виникають на практиці.

Основною причиною проблем у діяльності приватних підприємств є те, що, на відміну від Господарського, Цивільний Кодекс взагалі не містить такого поняття, як «приватне підприємство» й не відносить ПП до організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, відповідно до ч.2 ст.8і ЦК «юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права». Стаття 83 ЦК зазначає, що «юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом», що «товариства поділяються на підприємницькі та не підприємницькі». Отже, з наведених норм випливає, що цивільне право не видаляє приватне підприємство як окрему організаційно-правову форму юридичної особи.

Проте, незважаючи на певні існуючі недоліки приватного підприємництва як форми господарювання, саме воно є найбільш поширеною та економічно обґрунтованою на сьогоднішній день формою ведення бізнесу в Україні. Таким чином можна зробити висновок, що на сьогоднішній день для досліджуваного підприємства ПП «Граніт-Агро» питання про зміну форми власності не є актуальним та не потребує вирішення.