61. Створення стратегічних альянсів: світовий досвід та українські реалії

Стратегічними альянсами називаються угоди про співробітництво між фірмами, що йдуть далі звичайних боргових операцій, але не доводять справу до злиття фірм.

Альянси часто використовують аутсайдери, щоб відповідати місцевому законодавству про національну приналежність фірми, а союзники можуть спільно використати дилерську мережу й мережу розподілу, тим самим зміцнюючи свій доступ до споживача. Крім того, альянси впливають на конкуренцію: вони не тільки можуть компенсувати невиграшні моменти в конкуренції, але можуть також привести до того, що компанії, які об'єдналися, направлять свої зусилля більшою мірою проти загальних конкурентів, ніж один проти одного.

Стратегічні альянси включають в себе всі типи компаній і мають цілий ряд різноманітних форм. В них задіяні як крупні, багатонаціональні корпорації, так і дрібні компанії. Всі або майже всі галузі – як в промисловості, так і в сфері послуг, причому у всіх регіонах світу, тим чи іншим чином приймають участь у між фірмовому співробітництві. Найяскравішими прикладами стратегічних альянсів є Sony та Ericsson, Renault та Nissan, Fuji та Xerox, American Express Financial та Charles Schwab.

Компанії вступають в альянси з декількох стратегічно важливих міркувань. Три найважливіші з них: досягнення економії на масштабах виробництва й/або маркетингу, заповнення недоліків у знаннях з техніки й виробництва, а також одержання доступу на ринок.

Найчастіше у світовій практиці міжнародні стратегічні альянси створюються північно-американськими, японськими, європейськими компаніями, а також фірмами країни, що розвиваються, та держав із транзитивною економікою.

Найбільше число альянсів утворюється у сфері послуг і їх частка нестримно зростає. Найчастіше альянси утворюються в інформаційному секторі, автомобілебудуванні, транспортних та фінансових секторах.

Недоліки: ефективна координація між незалежними компаніями, які мають різну мотивацію й, можливо, суперечливі цілі, є складним завданням, що потребує численних зустрічей, великої кількості людей, щоб визначити, що необхідно розділити, що залишити у своїй власності і в якому вигляді угода буде діяти. Також мовний і культурний бар'єри. Витрати часу, який потрібен менеджерам фірм на зустрічі, досягнення взаємної довіри.

Українські підприємства формують альянси як національного характеру, так і міжнародного, заключаючи угоди із іноземними підприємствами. Однією із поширених причин створення альянсів вітчизняними підприємствами є забезпечення економії витрат. Співробітництво у такому разі може здійснюватися на будь – якому етапі діяльності – від спільного використання виробничих потужностей до продажу продукції.

Дослідження української бізнесової практики показують, що в останні роки все частіше вітчизняні компанії стають учасниками стратегічних альянсів. Підприємства деяких галузей вже мають значний досвід укладання альянсів, в інших секторах економіки альянси тільки-но з’являються і компанії лише починають освоювати можливості спільної діяльності. Як показує світовий досвід, підприємства деяких галузей більш схильні до формування стратегічних альянсів. Найбільша кількість альянсів зарубіжними компаніями формується у автомобілебудівній, авіаційній, фармацевтичній галузях, галузі телекомунікацій та інформаційних технологій. Найбільш поширені альянси вітчизняних підприємств у машинобудівній, металургійній (Корпорація "ІСД"-Duferco (Швейцарія)), автомобілебудівній (Запорізький автомобільний завод - GM "Opel" (Німеччина), фармацевтичній(ВАТ «Галичфарм» - ВАТ «Київмедпрепарат») та фінансовій (Укрсіббанк -- AXA SA (Франція) - ВЕСКО (Україна)) галузях економіки України.

За прогнозами експертів, в найближчі роки більшість іноземних інвестицій будуть здійснюватися саме завдяки укладанню партнерств між українськими та західними компаніями, а не через злиття та поглинання. Найбільш привабливими з точки зору формування стратегічних альянсів вважаються банківський та страховий сектори.