60. Організація самостійних занять фізичними вправами

Планування самостійних занять спрямовано на досягнен­ня єдиної мети, що стоїть перед студентами всіх медичних груп, – здоров'я: збереження міцного здоров'я, підтримування високо­го рівня як розумової, так і фізичної працездатності. Успіх у цьому напрямку в багатьох випадках залежить від правильної організації і планування занять. Перш за все, передбачається визначення умов для проведення занять, засобів і методів, які використовуються для вирішення поставлених завдань.

Під керівництвом викладача кожен студент складає план індивідуальних занять на тиждень, семестр, навчальний рік та на весь період навчання в закладі. Ці плани передбачають такі основні пункти:

— дані вихідного рівня фізичного розвитку і фізичної підготов­леності (сильні й слабкі сторони);

— завдання на подальший період навчання;

— місця занять та їх обладнання;

— засоби та дозування вправ;

— фізичні вправи, що плануються на даний період;

— методи тренування;

— кінцевий результат.

Залежно від стану здоров'я, медичної групи, вихідного рівня фізичної, спортивно-технічної підготовленості, студенти можуть планувати досягнення різних результатів–- від вимог навчальної програми з фізичного виховання, до виконання спортивних розрядів з тих або інших видів спорту. Ці плани відзеркалюють різні, за своїм характером, завдання, які стоять перед тими, хто займається. У студентів усіх груп здоров'я в планах передбачаються завдання, що їм притаманні. Основними документами, що стосуються планування самостійних занять є:

— багаторічний план самостійних занять (на весь період нав­чання);

— річний план самостійних занять;

— план занять на тиждень;

— план-конспект самостійного заняття фізичними вправами.

Багаторічне планування самостійних занять фізичними впра­вами передбачає поступове підвищення фізичних навантажень як з обсягу, так і з інтенсивності. Загальний обсяг навантажень збільшується за рахунок підвищення інтенсивності, скорочення інтервалів відпочинку між серіями вправ, збільшення повторень вправ і тривалості одноразового навантаження. Під час практич­них навчальних занять за обов'язковою, факультативною, а та­кож самостійною роботою передбачається самостійне вивчення студентами теоретичного розділу з програми фізичного вихован­ня для навчальних закладів. Тематика теоре­тичного розділу програми самостійних занять повинна відпові­дати напрямку вдосконалення кожного студента.

61. Зумовленість і значення диференційованого фізичного виховання школярів

Диференційоване фізичне виховання – це, така методика фізичного виховання, в якій мають враховуватися не тільки загально-вікові, а й індивідуальні особливості дітей в межах групи учнів, схожих за морфо-функціональними показниками. Індивідуальні відмінності учнів зумовлені наступними чинниками:

1. біологічними (вік, стать, генетично зумовлені особливості, та ін.);

2. соціальними (сім’я, оточення, школа);

3. психологічними (сприйняття, мислення, характер здібності і др.);

4. особливостями фізичного розвитку.

Все це зумовлює індивідуальний підхід до фізичного виховання того чи іншого учня, який передбачав би необхідність застосування таких методик дозування фізичних навантажень, які б відповідали фактичному стану фізичного розвитку організму учнів. Але класно-урочній формі занять властиві труднощі в реалізації індивідуального підходу. Диференційоване фізичне виховання в школі здійснюється таким чином. На початку навчального року служба медичного забезпечення загальноосвітньої школи проводить поглиблений огляд учнів і виявляє дітей із відхиленням у стані здоров’я. Комплексна оцінка кожної дитини проводиться з урахуванням 4 критеріїв: рівня функціонального стану основних систем; ступеня опірності і реактивності організму; рівня фізичного і нервово-психічного розвитку та ступеня його гармонійності; наявності або відсутності хронічної (в тому числі вродженої) патології. У відповідності до зазначених критеріїв виділяють 5 груп здоров’я: 1-а. Здорові, без хронічних захворювань, з нормальним фізичним і нервово-психічним розвитком, не мають вроджених аномалій і функціональних відхилень, що вимагають корекції. Вони рідко хворіють. 2-а. Діти, у яких немає хронічних захворювань, але існують морфо-функціональнівідхилення; із зниженим опором організму до гострих і хронічних захворювань. Це діти, які перенесли інфекційні захворювання, підлітки із затримкою загального фізичного розвитку (без ендокринних патологій) і значним дефіцитом маси тіла, які часто хворіють (4 рази і більше в рік). 3-а. Діти з хронічними захворюваннями в стані компенсації, збереженими функціональними можливостями. 4-а. Діти з хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації із зниженими функціональними можливостями. 5-а. Діти з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації. Як правило, діти з такою патологією не відвідують школу, вони знаходяться у спеціальних лікувальних закладах.

На основі даних про стан здоров’я, рівень фізичного розвитку і фізичної підготовленості школярі для проведення занять фізичного виховання діляться на три групи: основна, підготовча і спеціальна.

До основної групи відносяться учні, які не мають відхилень у фізичному розвитку і стані здоров’я, а також школярі з незначним відхиленням в стані здоров’я функціонального характеру при умовах достатньої фізичної підготовленості.

До підготовчої групи зараховуються діти, які не мають відхилень в стані здоров’я або мають незначні відхилення в стані здоров’я та фізичному розвитку з недостатньою фізичною підготовленістю.

До спеціальної медичної групи (СМГ) відносяться учні із значними відхиленнями в стані здоров’я постійного або тимчасового характеру. Це діти, у яких діагностовано вроджена вада серця, ревматизм, бронхіальна астма із частими приступами, порушення опорно-рухового апарату (зокрема сколіоз ІІ-ІІІ ступені, порушення нервової та ендокринної систем, тощо.