5.2. Класична та кейнсіанська теорії попиту на гроші

Наявність пропозиції грошей припускає, що на них існує попит.

1. Попит на гроші для угод (M^D) – це певний обсяг грошей як засобу обігу, для угод при придбанні товарів і послуг: домогосподарствами для придбання споживчих товарів і оплати послуг, а підприємствами – для оплати праці, матеріалів, енергії тощо.

У класичній теорії грошовий попит визначається відповідно до кількісної теорії грошей Фішера. Гроші, згідно із зазначеною теорією, необхідні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу та ілюструє такою формулою:

або ,

де – попит на гроші;

– рівень цін;

– швидкість обігу грошей;

– обсяг випуску продукції у реальному вираженні.

Добуток є вартісною оцінкою випущеної продукції, що задає параметри попиту на гроші для операцій.

Добуток – кількість грошей, які мають бути сплачені під час купівлі виробленої продукції.

Рівняння показує, що трансакційий попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкості обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, а зростання швидкості обігу грошей, – навпаки – зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей змінюється пропорційно рівню цін.

З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності – реальної вартості грошей.

Реальний попит на гроші зростає пропорційно зростанню обсягу реального доходу при постійному обігу грошей.

M^D₁

M^D₂

M^D₀

r

-kY

+kY

Рис. 5.1. Трансакційний (операційний) попит на гроші

На графіку (рис. 5.1.) показано як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші у зсуває лінію попиту праворуч (M^D₂) і навпаки зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч (M^D₁), тобто попит зменшується.

2. Попит на гроші ( ) – відображає особливості грошей як засобу заощадження і означає розгляд вигідності володіння грошима як фінансовими активами.

Відповідно до кейнсіанської теорії споживачі збільшують попит на гроші не лише для фінансування трансакційних операцій але і для збереження грошей у формі фінансових активів. Перевагою володіння грошима є їх ліквідність. Недоліком володіння наявними грошима як активами є те, що такі гроші не дають доходу у вигляді відсотків. У цьому разі агент втрачає дохід у вигляді номінальної відсоткової ставки.

Номінальна відсоткова ставка (r) – ставка відсотка виражена у грошах за поточним курсом, оголошеним банком, без поправки на інфляцію. Чим вище відсоткова ставка, тим більше втрачає доходу економічним агент, який накопичує активи у наявних грошах.

Зростання відсоткової ставки спонукає агентів змінювати структуру своїх активів: зменшувати запас грошей і збільшувати запас інших активів, наприклад, облігацій. Тому зростання відсоткової ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як на активи відображає зворотну залежність попиту на реальні запаси активів від динаміки номінальної ставки відсотка.

r

r₂

r₁

Рис. 5.2. Графік функції попиту на гроші як на активи

Реальну вартість збереження грошей визначає реальна ставка відсотка (i) – це номінальна ставка за мінусом рівня інфляції.

де і – реальна відсоткова ставка;

r – номінальна відсоткова ставка;

– темп інфляції.

Реальна ставка відсотка відображає реальну купівельну здатність доходу, отриманого у вигляді відсотка (якщо економічний агент поклав гроші у банк на депозит).

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, яку економічні агенти хочуть мати для фінансування операції (угод) і у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на активи.

Функція сукупного попиту може бути виражено такою формулою:

Змінна доходу (Y) відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом операцій, які необхідно профінансувати. Змінна відсоткової ставки (r) показує перевагу грошових коштів щодо інших фінансових активів. Звідси випливає рівняння, що описує кейнсіанську функцію грошового попиту:

M^D=kY – hr,

де M^D – попит на гроші;

Y – реальний дохід;

r – відсоткова ставка;

k – чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу, що показує, на скільки одиниць збільшується (зменшується) попит на гроші у разі зміни доходу на одиницю;

h – чутливість попиту на гроші до зміни рівня відсоткової ставки, що показує, на скільки одиниць збільшується (зменшується) попит на гроші у разі зміни відсоткової ставки на один пункт. Крива сукупного попиту на гроші показана на рис. 5.3.

r

L(r,Y₂)

L(r,Y₁)

r₀

k Y

Рис. 5.3. Графік функції сукупного попиту на гроші

Збільшення (зменшення ) рівня доходу супроводжується зростанням чи зменшенням попиту на гроші на величину kY, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. Величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка відсотка буде зростати.

Якщо відсоткова ставка перебуває на такому низькому рівні коли дохід від облігацій не компенсує пов’язані з ним витрати, а економічні агенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, наступає період, коли попит на гроші не має обмежень з боку ставки відсотка. Такий момент отримав назву «пастка ліквідності».