21. Нова економічна політика і характерні ознаки її впровадження в Україні.

НЕП (нова економічна політика) – політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з’їзді РКП(б) (березень 1921р.). НЕП розглядали як перехідну форму від капіталізму до соціалізму. Необхідність заміни політики воєнного комунізму новою економічною політикою була обумовлена станом у країні, що виявився: - у економічній кризі (повна руїна, параліч економіки, інфляція); - внутрішньополітичній кризі (селянські заворушення, повстання крон-штадських матросів навесні 1921 р. – кризі всередині керівної партії РКП(б).

Основні принципи непу: - державна монополія у торгівлі; - державна власність на великі та орендні підприємства; - гальмування розвитку великих індивідуальних господарств на селі – селяни здобули можливість продавати лишки свої.

Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував: - відмову від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі; - появу багатьох видів торгівлі – приватної, кооперативної, державної-введення платні за комунальні, транспортні та інші послуги.

В Україні НЕП почав реалізовуватися пізніше – з 1922 р. Його запровадження було пов’язане з певними труднощами. Бідні верстви сільського населення виступали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому в 1929 р. сталінське керівництво відмовилося від непу.

22. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О.Шумський, м.Скрипник.

Українізація – політика, спрямована на підготовку та виховання партійно-державних кадрів української національності; організація та відкриття мережі укр. дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури; випуск укр. газет, журналів, книг; глибоке вивчення укр. мови, літератури. Історії України.

Політика українізації запроваджувалась партійним керівництвом на підставі рішень ХІІ з’їзду РКП(б), що відбувся у квітні 1923 р. Ця політика мала на меті розширити свій вплив на місцеве українське населення й керувати процесом національного відродження в Україні. Для проведення політики українізації було створено комісію.

Шумський Олександр Якович народився у бідній селянській родині. Навчався в Московському ветеринарному інституті. Став членом Української партії соціалістів-революціонерів. У 1924 – 19927 рр. був наркомом освіти УРСР. Очолював ЦК профспілок працівників освіти. У 1933 р. був репресований.

Скрипник Микола Олексійович народився в Катеринославській губернії. Навчався в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. Був активним учасником встановлення радянської влади в Україні, одним з організаторів створення КП(б)У. Обіймав посади наркома внутрішніх справ і Генерального прокурора УРСР.

Рушійною силою політики українізації стала українська Активними прихильниками цієї політики були Мих.Грушевський, Мик.Куліш, Мик.Хвильовий. З 1925 р. відбулась політика українізації партії більшовиків й державних органів. Державні Службовці повинні були складати іспити з української мови. У 1929 р. в УРСР більша частина шкіл і технікумів перейшла на українську мову викладання. Тираж укр. газет з 1924 по 1927 рр. збільшився у 5 разів.

Українізація створила сприятливі умови для розвитку національних меншин: у складі України було створено Молдавську Автономну Радянську Республіку, засновано німецькі, грецькі, болгарські, польські автономні єврейські райони. У 1938 р. політику коренізації в Україні було згорнуто остаточно.