60. Розвиток освіти, науки та спорту в незалежній Україні.

Провідним науковим центром залишається Академія наук України, з 1994 року за статусом національна. Однак і вона має серйозні проблеми. Серйозною вадою є поділ науки на академічну, вузівську і галузеву. Значні труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні створює низький рівень фінансування. Спостерігається зниження професіоналізму частини наукових співробітників через відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного і відкритого обміну думками. Погана технічна оснащеність наукових лабораторій, різке зниження життєвого рівня і соціальна незахищеність призвели до виїзду багатьох учених за кордон. У 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Тараса Шевченка. Тіснішає співробітництво з українською діаспорою. У складних умовах перебувала і перебуває освіта, хоча процеси оновлення охопили і цю важливу сферу. Основним нормативним документом у галузі є Закон України «Про освіту». Його було прийнято в 1991р., а сучасну редакцію затверджено в 1996р. Закон встановлює основні принципи освіти, її структуру, права та обов’язки учнів, студентів, викладачів, батьків, тощо. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою. В Україні поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, з’явилася велика кількість ліцеїв, коледжів та гімназій. З метою тіснішого зв’язку з середньою освітою Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і спеціальної освіти були об’єднані в одне – Міністерство освіти і науки України. Україна завжди мала добрі спортивні традиції. Так, із 639 олімпійських медалей, завойованих радянськими спортсменами, на рахунку українських — 444, з них 196 золотих.Після здобуття незалежності в Україні було створено Національний олімпійський комітет (НОК) України та 120 національних федерацій різних видів спорту. Заради підтримки свого престижу в очах світової громадськості держава частково фінансує професійний спорт, який займає доволі високі позиції у світі.

61. Основні напрями зовнішньої політики України.

з проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямках зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).

Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. 2003 р. Президент України Л. Кучма обраний головою на саммітах СНД. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.

Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.

Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.

Певну роль Україна відіграє у врегулюванні локальних конфліктів, а саме, в Югославії, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку.