30. Радянсько-німецькі договори 1939р. Окупація західноукраїнських земель срср та їх радянізація.

„Велика криза” 1929-1933 рр. і наступна депресія, яка охопила всі індустріально розвинені країни світу, призвела до різкого загострення суперечностей як всередині індустріальних держав, так і між ними. Вихід з цього становища вони шукали у війні за новий переділ світу. Німеччина, Італія та Японія готувалися і почали силою кроїти карту світу на свою користь. США, Великобританія і Франція намагалися спрямувати агресію цих країн проти Радянського Союзу і тим послабити СРСР та своїх конкурентів. Сталінський стратегічний план передбачав провокування війни між західними країнами з можливістю подальшого втручання у вигідний момент для забезпечення перемоги „світової комуністичної революції”. Вже весною 1938 р. при потуранні західноєвропейських держав і США фашистська Німеччина захопила Австрію. Влітку того ж року японські війська спробували захопити частину далекосхідної території СРСР біля озера Хасан, але були відкинуті. У травні-серпні 1939 р. радянські і монгольські війська завдали нищівної поразки японській армії у районі річки Хал гін-Гол в Монголії. В результаті Японія так і не наважилася напасти на СРСР у роки другої світової війни. У березні 1939 р. Німеччина розчленувала і поглинула більшу частину Чехословаччини при потуранні Франції й Англії. Радянсько-англо-французькі переговори про вкладання військово-політичного союзу проти агресора, які точилися у березні-червні 1939 р., закінчились повним провалом, і тоді радянська дипломатія наважилася на неймовірний крок. В ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписан договір про ненапад. Він був підписаний у Кремлі після кількагодинних переговорів міністрів закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна. Договір, що увійшов в історію як „пакт Молотова-Ріббентропа”, складався з семи статей і передбачав зобов’язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного, як нарізно, так і спільно з іншими державами. Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу. Обидві ці документи – договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки ґрунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови світу, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях. Їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі. Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України.