11. Утворення Директорії та її внутрішня і зовнішня політика. С.Петлюра.

В ніч з 13 на 14 листопада 1918 p. в Києві на зібранні опозиційних гетьманському режиму партій і організацій було утворено надзвичайний орган влади – Директорію, яка 19 грудня оголосила про відновлення Української Народної Республіки. Головою Директорії став соціал-демократ Володимир Винниченко, членами:Симон Петлюра, Федір Швець, Опанас Андрієвський, Андрій Макаренко. Військові сили Директорії очолив Петлюра, їх кістяком став полк січових стрільців (командир – Євген Коновалець), який базувався в Білій Церкві.

Директорія виступила із закликом до повстання проти гетьманського режиму. Вже 21 листопада Київ було оточено повстанцями, але війська Директорії увійшли до міста лише після евакуації німців14 грудня.

26 грудня створено уряд під головуванням В.Чехівського, представника УСДРП. Були відновлені закони УНР, зокрема закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. Надзвичайно важке міжнародне і внутрішнє становище України, а також особисте суперництво Винниченка й Петлюри, паралізувало діяльність Директорії. Реальна влада зосередилась у вибраних отаманів напівпартизанських загонів.

Внутрішня політика:

• Відновлення УНР, без ЦР;

• Проведення аграрної реформи, роздача землі селянам, контроль над розподілом землі;

• Ліквідація приватної власності на землю;

• Введення державного контролю над виробництвом та розподілом товарів для населення;

• Відновлення 8-ми годинного робочого дня;

• Право на діяльність профспілок та страйків;

• 23-28 січня 1919р провела засідання трудового конгресу (528 осіб0, де розглядались питання про злуку з ЗУНР, та передав владу Директорії;

• Заборона церкви;

• У ІІ половині 1919р авторитарність влади Директорії.

Зовнішня політика:

• Орієнтація на країни Антанти, які не визнавали Директорії.

Си́мон Васи́льович Петлю́ра— український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член ГС УЦР на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ УНР. Голова Директорії УНР.

12. Білогвардійський рух. Бойові дії 1918-1920рр. На території України. Н.Махно.

Наприкінці літа 1919р. білогвардійці окупували майже всю Україну. Вони не мали на меті збереження української національної держави. Вже перші кроки білогвардійців в Україні засвідчили їхнє прагнення знищити всі сліди існування у недавньому минулому не лише УСРР, а й УНР. Україна була поділена на три області: Київську, Харківську і Новоросійську. Відновлювалося національне гноблення. Українська мова дозволялася лише у приватних навчальних закладах. Деякі українські газети й журнали закривалися, книги вилучалися з бібліотек і книгарень, впроваджувалася цензура. Припинила діяльність Українська академія наук. Одночасно денікінці підігрівали національний розбрат, ворожнечу, ненависть до національних меншин. В Україні при денікінцях було влаштовано єврейські погроми. Організаторами та учасниками погромів було білогвардійське офіцерство, солдати. Денікінці установили на захопленій території режим терористичної диктатури. Поява у тій чи іншій місцевості білогвардійців супроводжувалася масовими стратами. В'язниці були переповнені. Шовіністична політика білогвардійців викликала хвилю обурення найширших мас населення України. Незадоволення політикою білогвардійців охопило й українське село. Селяни не хотіли воювати за чужі їм інтереси. Білогвардійцям не вдалося налагодити і продовольче постачання своїх військ. Один із таких виступів відбувся у вересні 1919 р. у великому селі Баштанка на Миколаївщині. Повстанці, чисельність яких швидко зросла до 4 тис, оголосили Баштанську республіку, вигнавши, а подекуди й знищивши денікінських урядовців.Іншим центром селянського повстанського руху був посад Висунськ на Миколаївщині. Місцеві партизани, близько 500 чоловік, вели успішні бої, а наприкінці вересня навіть підійшли до Херсона й обстріляли місто з гармат.

В тилу денікінців, особливо на Правобережжі, діяли партизанські загони, очолювані українськими есерами та українськими соціал-демократами. Вони боролися за відновлення УНР.

Махновці

Нестор Махно - командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років.

Значної шкоди денікінському війську завдавали загони під командуванням Н. Махна. За тиждень махновці захопили Кривий Ріг, Олександрівськ і Нікополь. Наприкінці жовтня під контролем махновців були великі райони Півдня. Загальна кількість махновців, за приблизними оцінками, сягала 30 тис. чоловік. Для боротьби з цією армією А. Денікін кинув свої найкращі війська. На звільнених махновцями територіях земля передавалась селянам, фабрики і заводи - колективам робітників. Своєю впертою боротьбою в білогвардійському тилу повстанська армія Н. Махна сприяла швидкій перемозі більшовиків над денікінською армією.