44. Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».

17. Десталінізація, яка була основним змістом «відлиги», сприяла духовному оновленню життя суспільства. Першими проявами «відлиги» в галузі культури стали стати В.Померанцева «Об искренности в литературе», що з'явилась у журналі «Новыймир», головним редактором якого був Твардовський повість І. Еренбурга «Оттепель», роман М. Дудінцева «Не хлебом єдиним». Ці твори поставили важливе питання: чому правда в літературі підмінялася брехнею, яке призначення інтелігенції, що в нашій історії замовчувалося або перекручувалося. Раніше за інших на нову ситуацію відреагували письменники. З нових позицій були написані автобіографічна повість О. Довженка «За ширмою», поеми «Розстріляне безсмертя», «Мазепа» та повість «Третя рота» В. Сосюри, романи Л. Первомайського “Дикий мед” та «Вир» Гр. Тютюнника. Важливу роль у культурному процесі відіграли твори О. Гончара «Людина і зброя», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда». З поезією прозою активно виступали В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенкс Д. Павличко, М. Вінграновський, Р. Рубківський, Ю. Мушкетні І.Чендей, І. Драч, В. Шевчук. Літературну критику представляла І. Дзюба, Є. Сверстнж, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз та інші. Політична «відлига» спричинила нову хвилю «українізації». Знову було порушено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. Період хрущовської «відлиги» був характерний і певним відновленням історичної справедливості — поверненням в українську культуру імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Особливу активність виявляв у цьому М. Рильський. Багатьох літераторів поновили в правах членів Спілки українських письменників. Серед них Н. Забіла, Б. Коваленко, В. Поліщук, 3. Тулуб, Г. Хоткевич, О. Ковінька, В. Мисик та інші. У другій половині 1950-х років більше уваги стали приділяти збереженню історико-культурної спадщини. Держава взяла під охорону пам'ятники історії та культури України. Та поряд з процесом «українізації» починається нова хвиля русифікації. Поштовхом до неї стала освітня реформа. Покоління митців «відлиги» не вписувалося у жорсткі ідеологічні межі «будівника комунізму». Згодом це покоління митців отримало назву «шістдесятники» — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Сприйнявши десталінізацію як початок оздоровлення радянського суспільства, вони намагалася зробити якомога більше для оновлення, олюднення всіх сторін суспільного життя. Провідне місце серед покоління молодих поетів належало В. Симоненку. Основною ідеєю його творчості була безмежна любов до рідної землі. Стрімко увійшла в українську літературу наприкінці 1950-х років Ліна Костенко, її поезія засвідчувала непересічний талант поетеси, її природну мудрість глибоко філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі. Плідною і багатою в новій суспільно-політичній атмосфері була творчість українських композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напрямів у музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, братів Г. та П. Майбородів, Ю. Майтуса, Л. Ревуцького, А. Штогаренка та інших. Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Л. Осика. З оригінальними ідеями та творчими знахідками влились в шістдесятників І. Драч, М. Осадчий, Є. Свертюк, І. Світличний, М. Горинь, С. Караванський, В. Мороз, М. Лукаш, В. Стус, М. Холодний, І. Калинець, І. Стасів-Калинець та інші. Ідеї шістдесятників приваблювали молодь. У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об'єднували молодих інтелектуалів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національний культурних традицій і здобутків. Така діяльність шістдесятників не могла не налякати владні структури. 8 березня 1963 р. після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика доповнювалася адміністративними заходами: забороною друкувати твори, влаштовувати творчі вечори, забороною існування клубів тощо. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла відактивної громадської діяльності, зосередившись на професійній діяльності, не йдучи на конфронтацію з владою і висловлюючи свої ідеї в завуальованій формі. Інша частина — залишилась ні своїх позиціях, ставши в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами (незгодними).