8. Поняття середовища. Проблема взаємодії системи і середовища.

Поняття середовища.

При самому спрощеному розумінні середовище являє собою те, що виступає деяким оточенням системи, а при більш складному підході середовищем даної системи буде система, що складається з елементів їй не належать. Підкреслимо, що середовище - це не просто оточення системи, а то з цього оточення, що життєво важливо для системи.

Система починається там, де йде відмежування від навколишнього середовища.

Кордон системи - це сукупність об'єктів, які одночасно належать і не належать даній системі.

Прагнення глибше розкрити природу середовища змушує висунути кілька її концепцій.

Відповідно до першої концепції, середовище являє собою навколишній систему хаос, шуми, які постійно заважають системі жити, але разом з тим виступають для неї джерелами речовини, енергії та інформації. Система в цьому випадку - вогнище організованості в хаосі подій. Головне завдання, яке стоїть перед системою, зберегти себе перед хаосом.

Відповідно до другої концепцією, середовище виступає як факторизоване оточення, тобто в ній містяться не просто хаотичні явища, а деякі їхні активні результуючі, що відрізняються

організованістю.

Третя концепція бачить навколишнє середовище у вигляді сукупності рівнозначних систем, які конкурують з даною, обмінюються з нею ресурсами, намагаючись вижити в цій боротьбі допомогою вирішення протиріч в свою користь.

Нарешті, по четвертій концепції середовище бачиться деякої надсистемою, тобто такий, в яку входить дана система. У цьому випадку взаємини між ними будуються за принципами структурно-організаційних відносин надсистеми і визначаються суперечностями між ними.

Система відокремлена від середовища кордонами. Межі системи можна визначити як будь-які об'єкти, в яких не існує даний об'єкт і які володіють найменшим відмінністю від них.

Проблема взаємодії системи і середовища

Середа обов'язково впливає на систему. Сама система представляється деякою сукупністю середовищ. За ролі середовища в життєдіяльності системи можна виділити дві групи систем. Перша група систем спирається на внутрішні джерела розвитку, а друга - на зовнішні. При цьому між середовищами та системою існують взаємодії, тобто вектор може бути направлений від середовища до системи і від системи - до середовища.

Характеристика основних факторів середовища та їх класифікація (По мірі об'єктивності - об'єктивні і суб'єктивні; за характером впливу на систему - стимулюючі, фактори-перешкоди; за способом впливу на систему - прямі та непрямі; по співвідношенню загального і специфічного - загальні і специфічні).

Перебуваючи в середовищі, система випробовує на собі постійні впливу, які називаються факторами. Розглянемо ці чинники. Принципово важливими характеристиками систем вважаються відкритість і закритість.

Під відкритістю системи розуміється кілька складових. Відкритість зводиться до відсутності прикордонної проблеми, тобто відрита система не має жорстких меж. Разом з тим для такого аспекту відкритості властива небезпеку розчинення системи в навколишньому середовищу, втрата власної ідентичності. Н. Луман підкреслював, що системи, що підтримують себе в стані складного порядку завдяки відносинам обміну з навколишнім середовищем за допомогою входу і виходу, є відкритими системами.

Відкритість ототожнюється також з волею (свободою) елементів системи. Свобода зводиться до можливості і реальності вибору, руху елементів в різних напрямках. Саме так розумів відкритість видатний англійський філософ, логік і соціолог Карл Раймунд Поппер (1902-1994), який, розглядаючи цю проблему по відношенню до суспільства, писав: "Надалі магічне, племінне або колективістська суспільство ми будемо іменувати закритим суспільством, а суспільство, в якому індивідууми змушені приймати особисті рішення, - відкритим суспільством

Адаптація системи в середовищі.

Найважливіша проблема виживання системи в середовищі - адаптація.Незважаючи на звичність поняття "адаптація" (від лат adaptare -. Пристосовувались) в науці спостерігається деякий концептуальний "розкид" в розумінні сутності цього явища. Можна виділити, принаймні, три підходи.  Перший - найчастіше під цим терміном розуміється пристосування самоорганізованих систем до мінливих умов середовища або процес активного пристосування соціальних і політичних суб'єктів до мінливих зовнішніх умов, до навколишнього середовища за допомогою спеціальних засобів.  Другий підхід розглядає її як шлях, яким соціальні системи будь-якого роду "керують" або відповідають на середу свого проживання. Згідно Т. Парсонсу, адаптація - це одне з найважливіших функціональних умов, яким всі соціальні системи повинні відповідати, щоб вижити.  Третій підхід осмислює адаптацію як спосіб збереження ідентичності об'єкта. Тут адаптація являє собою реактивне поведінка, пов'язана з пристосуванням до навколишнього середовища, а не з активним і цілеспрямованим її перетворенням.