32.Цистицеркоз свиней(фіноз, теніоз свиней).

Небезпечний антропозооноз, що спричинюється паразитуванням у серці та скелетних м’язах личинкової стадії

Збудник. С. целюлозе— прозорий пухирець еліпсоїдної форми, заповнений рідиною, розміром 6...20 х 5...10 мм

Яйця цестоди округлої форми, діаметром 0,04 мм, вкриті трьома товстими, радіально покресленими оболонками. Всередині них зна­ходиться онкосфера з 3 — 6 гачками.

Цикл розвитку. Свинячий ціп’як роз­вивається за участю дефінітивного та про­міжних хазяїв. Дефіні­тивним хазяїном є тільки людина, а про­міжними — свійські й дикі свині, ведмеді, верблюди, собаки, коти, зайці, кролі, а також людина .

Хвора людина виді­ляє у зовнішнє середо­вище з фекаліями зрілі членики. Кутикула їх часто руйнується, зві­льняючи яйця. Останні розсіюються у зовніш­ньому середовищі й контамінують корми, підстилку, годівниці, предмети догляду. Для подальшого розвитку гельмінта яйця мають потрапити в організм проміжного хазяїна.

Патогенез. Найбільш виражену патогенну дію цис­тицерки виявляють у період їх міграції. Онкосфери травмують сли­зову оболонку кишок і дрібні кровоносні капіляри, спричинюють крововиливи та запальні процеси.

Клінічні ознаки. За звичайних умов цистицеркоз свиней має субклінічний чи безсимптомний перебіг. В експерименті місячним поросятам згодовували по 1 тис. яєць Т. зоїіит і наприкі­нці другої доби спостерігали загальне пригнічення, зниження апе­титу, пронос, підвищення чутливості шкіри. На 8-му добу мали міс­це блювання, пронос із кров’ю, спрага, болісність скелетних м’язів. Температура тіла підвищувалась до 40,6 °С, прискорювались пульс і дихання. На 15 — 17-ту добу клінічні ознаки поступово зникали, однак у крові зменшувалась кількість еритроцитів та рівень зага­льного білка. Збільшувалась кількість лейкоцитів та еозинофілів. Якщо врахувати, що в одному зрілому членику Т. зоїіит міститься до 40 тис. яєць, то великі дози зараження і клінічний прояв хвороби за звичайних умов утримання тварин цілком реальні.

Діагностика. Зажиттєву діагностику целюлозного цистицеркозу у свиней не розроблено. Імунобіологічні методи, хоча й дають обна­дійливі результати, однак поки що не набули широкого практично­го застосування.

Лікування розроблено недостатньо. Обнадійливі результати отримано при парентеральному застосуванні розчинів празиквантелу в дозі 10 мг/кг маси тіла щодня впродовж 7 діб.

33.Дегельмінтизація врх проти фасціольозу.

При фасціольозі застосовують хімічні препарати з урахуванням їх дії на різні стадії розвитку паразитів: бензімідазоли (альбендазол, триклабендазол); саліциланіліди (клозантел, окси- клозанід, рафоксанід); бензидисульфонамід (клорсулон); дифеноле- тил (діамфенетид); замінні феноли (бітіонол, гексахлороф н, ні- троксиніл, ніклофолан); трихлорметилбензол (антитрем, гекси- хол, куприхол, політрем).

На ранні (віком до чотирьох тижнів) личинкові форми паразитів діють тільки препарати на основі діамфенетиду (ацемідофен) у дозі 150 мг/кг, триклабендазолу (фазинекс) у дозі 5 мг/кг та комплекс­ний вітчизняний препарат комбітрем у дозі 100 мг/кг. їх згодову­ють з кормом одноразово. У разі необхідності одночасної дії на ста­тевозрілих фасціол дозу збільшують для великої рогатої худоби до 12 мг/кг, для овець — до 10 мг/кг.

Препарати інших груп діють переважно на статевозрілих гель­мінтів, а в збільшених дозах — на пізні (віком понад 8-10 тижнів) личинкові форми: альбендазолу (бровальзен, вальбазен, вермітан) внутрішньо в дозі до 10 мг/кг для великої рогатої худоби, до 7,5 мг/кг — для овець. При високій інтенсивності інвазії дозу збіль­шують на 20 — 50%; клозантелу (бронтел, роленол, сантел) вво­дять у дозі 2,5 мг/кг, а на преімагінальні стадії розвитку фасціол і для овець — у дозі 5 мг/кг; рафоксаніду (дисалан, раніден, флюка- нід) внутрішньо, у дозі 7,5 мг/кг одноразово; оксиклозаніду (диплін, заніл, занілокс) одноразово з кормом у дозі 15 мг/кг; бітіонолу (бі- тин, левацид, трематозол) внутрішньо одноразово, для великої рогатої худоби в дозі 75 мг/кг, вівцям — 120 - 150 мг/кг; нітрокси- нілу (довенікс, фасціолід) підшкірно одноразово в дозі 10 мг/кг; нік- лофолану (білевон, детрил, меніклофолан) внутрішньо і підшкірно для великої рогатої худоби у дозі 2,5 мг/кг, овець — 5 мг/кг; клорсу­лон (куратрем, івомек плюс). Останній є комбінацією 10 % клорсу- лону та 1 % івермектину; застосовують внутрішньо в дозі 7,5 мг/кг або підшкірно — 2,2 мг/кг; гексахлорпараксилол (гексихол, гетол, хлоксил) застосовують внутрішньо в дозі 250 — 500 мг/кг.

Для групової дегельмінтизації антигельмінтики змішують на по­чатку ранкової годівлі з невеликою кількістю корму. Суміш рівномі­рно розподіляють у годівницях і забезпечують вільний доступ до них тварин. Індивідуально препарати задають у формі борошняної су­спензії, хлібних чи борошняних болюсів. Доведено, що лікарські пре­парати в формі емульсії (суспензії) є більш ефективними порівняно з аналогічними речовинами у формі порошку чи таблеток.

Для профілактики можливих отруєнь антигельмінтиками за добу до дегельмінтизації і після неї з раціону тварин вилучають сіль та корми, які багаті на вуглеводи і легко зброджуються (силос, сінаж, барду, буряк, картоплю тощо). У разі виникнення ускладнень внут­рішньовенно вводять розчини кальцію хлориду, глюкози, серцеві препарати та засоби, що знімають атонію рубця.