34.Гіподермоз врх.

Хронічне захворювання великої рогатої худоби, спричинюється личинками підшкірних оводів Нуросіегта Ьоиіз та Н. Ііпеаіит. характеризується запаленням шкіри, під­шкірної клітковини, загальною інтоксикацією, схудненням, зни­женням м’ясної й молочної продуктивності тварин.

Збудники. Імаго Н. воиіз (великий підшкірний овід, строка) — до 15 мм завдовжки. Тіло вкрите густими волосками чорного, сірого, коричневого та жовтого кольорів. Н. Ііпеаіит (малий підшкірний овід, страво- хідник) — до 13 мм завдовжки, подібний до по­переднього, але світліший за забарвленням волосків, які вкривають тіло.

Цикл розвитку. Личинка всередині яйця формується впродовж 3-7 діб. Опти­мальна температура для її розвитку — 30-32 °С. Личинки першої стадії проникають через шкіру в тіло тварини й мігрують: Н. Ьо­иіз — уздовж великих судин і нервів до хребта і крізь міжхребцеві отвори — в жирову тканину хребтового каналу, а личинка Н. Іі- пеаіит —- до стравоходу, де локалізується в його підслизовому шарі. У цих місцях вони знаходяться впродовж 5-6 міс. Потім перемі­щуються в ділянку спини й попереку, де формують сполучнотка­нинні капсули. Для подальшого розвитку личинкам потрібен атмо­сферний кисень, і вони утворюють у шкірі норицеві ходи.

Епізоотологічні дані. Гіподермоз досить поширений. Частіше хворіє велика рогата худоба, можуть заражатися коні, вівці, кози та інші тварини.

Патогенез. Личинки травмують шкіру, підшкірну клітковину і спричинюють болючість та занепокоєння тварин. Переміщення їх уздовж судинно-нервових сплетень, а також ріст і розвиток личинок другої й третьої стадій сприяє розвитку запалення, з часом ці ді- лянки заміщуються сполучною тканиною.

Клінічні ознаки. На початку інвазії в місцях проникнення че­рез шкіру личинок спостерігаються свербіж і набряки, які з часом минають. У зимовий період при локалізації личинок у хребтовому каналі порушується координація рухів тварин, вони тяжко підво­дяться. У разі виявлення личинок у стінці стравоходу спостерігаєть­ся відмова тварин від корму й води, оскільки порушується ковтання. Характерні клінічні ознаки з’являються взимку й рано навесні, в період наближення личинок до шкіри в ділянці спини. На шкірі помітні горбки (жовна), в центрі яких через кілька днів утворюється отвір (нориця).

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані й характерні клінічні прояви захворювання, а також виявлення на шерсті вели­кої рогатої худоби яєць гіподерм під час обстеження її шкіри влітку.

Лікування. Проводять ранню (вересень - листопад) хіміотерапію, спрямовану на знищення личинок першої стадії в початковий період міграції, і пізню (березень - квітень) — щодо личинок другої й третьої стадій. Застосовують інсектицидні препарати згідно з настановами: першу групу препаратів у вигляді ін’єкцій з діючою речовиною кло- зантел (бронтел, сантел, роленол, фасковерм)

35.Гастрофільоз коней.

Хвороба коней, спричинювана личинками оводів характеризується запаленням трав­ного каналу, іноді випаданням прямої кишки, схудненням тварин.

Збудники. С. інтестіналіс (великий шлунковий овід) — окриле­ний овід до 20 мм завдовжки, жовто-бурого кольору. Самка відкладає за життя до 700 яєць на шерсть тварини в ділянці кінцівок, хвоста, лопаток, гриви. Яйця жовті, блискучі, клиноподібні, до 1,25 мм завдовжки, з кришечкою на од­ному з полюсів.

О. ветерінус (дванадцятипалий). Самка чорного кольору, до 13 мм завдовжки, відкладає яйця на прикореневу частину волосин у ділянці шиї, міжщелепового простору. Яйця жовті, добре помітні. Личинки першої стадії мають довгі щетинки на трьох грудних і се­ми сегментах черевця. Розвиваються вони в яснах коня. Личинки третьої стадії до 20 мм завдовжки, мають шипи по тілу в один ряд. Паразитують на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.

Цикл розвитку. Оводи живуть 10 - 20 діб. Самки після спарю­вання летять на пошуки тварин і відкладають на льоту яйця. Роз­виток личинок у яйцях триває 7-16 діб. Личинка може зберігати життєздатність у яйці до 3 міс. Для виходу її з яйця потрібні тепло (температура 37 - 42 °С), волога і дотик стороннього предмета. Ли­чинки першої стадії, що вийшли з яйця, потрапляють у ротову по­рожнину коня, кріпляться до губ, язика, піднебіння, ясен і розвива­ються 18 — 28 діб. Потім линяють і перетворюються на личинок дру­гої стадії. Розвиток личинок другої й третьої стадій відбувається в травному каналі. Зрілі личинки третьої стадії виділяються з фека­ліями у зовнішнє середовище, зариваються в їрунт, під каміння, листя і перетворюються на лялечок. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс.

Епізоотологічні дані. Гастрофільоз поширений усюди. Коні за­ражаються у літній період, частіше на пасовищі.

Патогенез. Личинки своїми шипами й гачками травмують слизо­ву оболонку ротової порожнини, спричинюють її запалення і набряк. Ковтання ускладнюється. У шлунку й кишках личинки утворюють виразки, через які проникає патогенна мікрофлора, спричинюють внутрішню кровотечу, а іноді й проривають стінку.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби хронічний. Її прояви за­лежать від виду личинок, їх локалізації, ступеня інвазії, загального стану організму тварин. В осінній період спостерігаються виразки на губах, дерматит, стоматит, фарингіт; у холодний період року — ознаки гастроентериту, що супроводжуються періодичними колька­ми, анемією слизових оболонок, спрагою, втомлюваністю, пітливіс­тю, схудненням. У деяких випадках виникають судоми щелеп, а під час напування розвивається кашель і вода витікає з ніздрів. Іноді після дефекації слизова оболонка прямої кишки вивертається на­зовні й на ній можна помітити личинок оводів.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупа коня на стінці шлунка, дванадцятипалої й прямої кишок, глотки виявляють ли­чинок різних стадій.

Діагностика. Проводять ранню (вересень - жовтень) і пізню (бе­резень — травень) хіміотерапію. У період активності самок оводів коней обприскують розчинами та емульсіями бутоксу, неостомаза- ну, неоцидолу, себацилу.

36.Обробка проти над шкірних паразитів.

37.Трихінелоскопія м’яса свинини.

Посмертну діагностику здійснюють методами трихінелоскопії та перетравлення м’язів у штучному шлунковому соку. Для досліджен ня на трихінельоз беруть м’язи обох ніжок діафрагми (по 80 г) у місці їх переходу в сухожилки. Можна використовувати й інші посмуговані м’язи (жувальні, стравоходу, міжреброві). З кожної проби зігнутими ножицями роблять по 24 зрізи завбільшки з вівсяне зерно. Вміщують їх на компресорій і розчавлюють за допомогою гвинтів до такої міри, щоб крізь них можна було читати газетний шрифт. Виготовлений у такий спосіб препарат ретельно досліджують під трихінелоскопом або за малого збільшення мікроскопа.

Більш надійним є метод перетравлення м’язів у штучному шлун­ковому соку. Пробу м’язів масою 10 г перемелюють за допомогою м’ясорубки, вміщують у колбу і добавляють 250 мл штучного шлун­кового соку (пепсину — 3 г, соляної кислоти — 1г, води — 100 мл), ретельно перемішують і ставлять у термостат за температури 42 - 47 °С. Через 4-5 год верхній шар рідини обережно зливають, а осад переносять на предметне скло і досліджують під мікроскопом. Збудники трихінельозу мають спіралеподібну форму і містяться всередині капсули. Останні мають яйцеподібну, лимоноподібну чи круглу форму. У разі значно­го звапнення капсул личинок виявити складно. В такому разі зрізи м’язів прояснюють у 5 - 10%-му розчині соляної кислоти впродовж 1-2 год.