14.Саркоптоз.

Хвороба тварин, спричинювана кліщами характеризується запаленням шкіри, облисінням і зниженням продуктивності.

Патогенез. Кліщі прогризають численні горизонтальні й вер­тикальні ходи в шкірі тварини, руйнують капіляри та нервові за­кінчення, що зумовлює порушення її основних функцій і створює умови для проникнення патогенної мікрофлори. Продукти розпаду клітин та метаболізму кліщів проникають у кров з ділянок ураже­ної шкіри і спричинюють інтоксикацію організму, що призводить до порушення функцій серцево-судинної, нервової систем та орга­нів дихання.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період може тривати до 2 - З тижнів. Спочатку кліщі уражують голову, потім шию, холку, плечі, боки, груди та кінцівки. Основними клінічними проявами є запа­лення шкіри з появою лусочок, випадання шерсті, облисіння, свер­біж. Молочна продуктивність у корів і кіз різко знижується. У разі хронічного перебігу хвороби шкіра потовщується, тріскається і на оголених ділянках навколо очей, губ, носа, шиї, внутрішньої по­верхні вух з’яв­ляються вузли­ки, які вкрива­ються лусками сірого кольору.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і результати лабораторних досліджень зскрібків шкіри, які відбира­ють по краях ураженої шкіри скальпелем або ложкою Фолькмана до появи слідів крові. Отриманий матеріал досліджують відразу або відправляють у лабораторію ветеринарної медицини, помістивши його в пробірку або флакон з-під пеніциліну й щільно закривши.

Застосовують робочі розчини для купання, обприс­кування, обтирання тварин з групи фосфорорганічних сполук (бло- тик, діазинон, ектизинон, неоцидол, свбацил) та синтетичних пі- ретроїдів (байтикол, бутокс, дисектин, дипероцид, ектомін, не- остомазан, протеїд, сумінак), які готують згідно з настановою з розрахунку 0,5 - 3 л на тварину залежно від маси тіла.

15.Техніка взяття і дослідження скребків шкіри на наявність акариформних кліщів.

Відомий спосіб взяття зіскрібка у собак за допомогою гострого скальпеля, який тримають майже паралельно поверхні шкіри, або ложки з заточеними краями виробляють глибокий, до появи крові, зішкріб (зрізують або здирають поверхневі шари шкіри). Отриманий таким чином матеріал поміщають у бактеріологічну чашку або годинникове скло. Потім зібрані зіскрібки заливаються 10% розчином їдкого калі або натру на 12 годин до розм'якшення і часткового розчинення кірок. Цей процес можна прискорити підігріванням протягом 15-20 хвилин або легким кип'ятінням кірок в тих же розчинах.

16.Оксіуроз коней.

Хворобу спричинюють круглі гельмінти. Оксіуроз виявляється свербежем при- анальних ділянок тіла. Паразити локалізуються у сліпій, великій ободовій та прямій кишках. Хворіють коні, інші однокопитні.

Збудник — шилохвіст, або конячий гострик (Охуигіз едиї), світло- жовтого кольору. Яйця середніх розмірів (0,08...0,09 х 0,04...0,05 мм), асиметричні,

жовтого кольору, нагадують зерна пшениці.

Цикл розвитку. Шилохвіст — геогельмінт. Після запліднення самки в нічні години проникають у пряму кишку і частково прикріп­люються в періанальних складках за допомогою довгого хвостового кінця. Тут вони відкладають яйця, вкриті клейким секретом.

Патогенез Під час цієї хвороби чітко виявляються механічна й токсична дії збудників на організм коней. Паразити спричинюють катаральне запалення слизової оболонки товстих ки­шок. На місці їх фіксації виникають виразки. В період відкладання самками яєць у ділянці ануса вони механічно діють на слизову обо­лонку прямої кишки.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є свербіж у ділянці кореня хвоста. Він виникає при відкладанні самками яєць в періанальних ділянках тіла тварин. Волосся в цих місцях стає скуйов­дженим, пізніше виникають дерматити, екземи. Механічне ушко­дження волосяного покриву та шкіри призводить до облисіння («за­чосів» кореня хвоста), виснаження тварин.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі клі­нічних ознак («зачоси» хвоста), епізоотологічних даних та результа­тів дослідження зскрібків зі шкіри періанальних складок промежи­ни та внутрішньої поверхні кореня хвоста. Гельмін- тоовоскопічні методи дослідження фекалій за Фюллеборном мають допоміжне значення через їх низьку ефективність.

Лікування. Застосовують препарати широкого спектра дії з груп бензімідазолів (альбендазол, мебендазол, тетрамізол, оксфенда- зол, фенбендазол), макроциклічних лактонів (абамектин, дораме- _я ктин, івермектин, моксидектин, селомектин), а також солі піпе­разину.