17.Трихомоноз.

Ензоотична підгостра або хронічна хвороба, що виявляється у корів ранніми абортами (у перші 3-4 міс), безпліддям, зниженням надоїв, вагінітами, метритами, у бугаїв-плідників — баланопости- тами та імпотенцією.

Збудник. Трихомонада Тгіскотопаз /оеіиз (рис. 5.14) має вере­тено-, грушоподібну, овальну або кулясту форму і розміри (12...17) х (3...10) мкм. На передньому кінці є три спрямовані вперед джгутики, завдовжки такі самі, як і паразит.

Цикл розвитку. Трихомо­нади локалізуються в слизових оболонках статевих органів (пі­хви, матки, препуція, статевого члена), в придаткових статевих залозах. їх виявляють також у навколоплідних водах, вмісті шлунка, порожнинах тіла та різних органах абортованих плодів.

Епізоотологічні дані. Хворіє худоба парувального віку, може також заразитись молодняк. Джерело інвазії — хворі тварини й па- разитоносії (переважно бугаї-плідники).

Патогенез Потрапивши в слизові оболонки стате­вих органів (як самок, так і самців), паразити швидко розмножують­ся і вже через 1-3 доби спричинюють розвиток запальних процесів. Пізніше він поширюється на слизову оболонку матки та плід (під час вагітності). Фізико-хімічні умови в уражених статевих органах змінюються, що призводить до його загибелі. В подальшому плід у матці мацеруєтьєя і розсмоктується або настає аборт.

Клінічні ознаки. Уже через кілька годин після зараження у ко­рів спостерігають неспокій. Вони оглядаються назад, часто пересту­пають тазовими кінцівками. Через 1-2 доби слизова оболонка піхви червоніє і припухає, при пальпації болюча. Вульва набрякла. З піхви виділяється невелика кількість слизу, що підсихає і склеює волосся. В наступні дні на слизовій оболонці піхви, поблизу шийки матки з’являються дрібні міхурці розміром від просяного до конопляного зерна. Вміст міхурців спочатку прозорий, а з часом стає жовтуватим і каламутним. Описані ознаки спостерігаються впродовж 1 — 1,5 міс і хвороба може закінчитись самоодужанням, однак частіше вона набу­ває хронічного перебігу. Після аборту у корів розвивається гній- но-катаральний ендометрит. З піхви виділяється значна кількість ексудату.

Патологоанатомічні зміни. Захворювання тварин на трихо­моноз не призводить до летальних наслідків. Стінка матки потов­щена. В ній накопичується до 5-7 л слизисто-гнійного ексудату. Відмічають вестибуліт, катарально-гнійний вагініт, цервіцит. У ко­рів, як правило, виявляють висипання на слизовій оболонці піхви («тертку»), особливо в ділянці шийки матки.

Діагностика. Діагноз на трихомоноз установлюють комплексно, враховуючи епізоотологічні дані, клінічні ознаки, і обов’язково під­тверджують виявленням паразитів шляхом мікроскопічного дослі­дження (методом розчавленої краплі) виділень з піхви, навколо­плідної рідини,

Лікування. У разі підтвердження діагнозу на трихомоноз ліку­ють усіх тварин, які мають клінічні ознаки хвороби.

18.Метод послідовного промивання.

(гельмінтоовоскопічний)5 грам фекалій + 50 мл води, розколочуємо, фільтруємо, 5 хв відстоюємо, верхній просвітлівший шар зливаємо, а до осаду знову додаємо води і так 3-5 раз, потім осад виливаємо на велике предметне скло і досліджуємо під мікроскопом.

19.Трихінельоз.

Хворобу спричинюють нематоди Збудники в статевозрілій стадії паразитують у тонких кишках, а личинки — під сарколемою м’язових

волокон посмугованих м’язів свиней, м’ясоїдних тварин, людини.

Збудник. Гельмінти дрібних розмірів. Самці завдовжки 1,2 — 1,6 мм, спікул не мають. Довжина незаплідненої самки становить

- 1,8 мм, заплідненої — до 4,8 мм.

Цикл розвитку. Особливістю розвитку трихінел є те, що один і той самий організм виконує роль спочатку дефінітивного, а потім проміжного хазяїна. Зараження тварин і людини збудником трихінельозу відбуваєть­ся в разі поїдання м’яса, інвазованого личинками паразита. Після перетравлювання м’язів вони звільняються від капсули і проника­ють у товщу стінки тонких кишок. Через 2 — 3 доби досягають стате­вої зрілості. Самці після запліднення самок гинуть. Уже на 4 — 8-му добу з моменту зараження самки починають народжувати личинок. Самки паразитують 6-8 тижнів і народжують близько 2000 личи­нок. Останні активно проникають у лімфатичні та кровоносні суди­ни і мігрують у серце, мозок, печінку, нирки. Подальший їх розви­ток відбувається тільки під сарколемою посмугованих м’язових во­локон. Тут вони інтенсивно ростуть, на 17-ту добу набувають 8-подібної форми, а після 21-ї доби. Через ЗО - 36 діб з моменту заражен­ня навколо личи­нок утворюються капсули. В цей період ріст м’язо­вих трихінел при­пиняється і вони залишаються ін­вазійними впро­довж 27 років. Че­рез 5-6 міс кап­сули личинок по­чинають просочуватись солями кальцію, фосфору. Іноді процес звап- нення призводить до загибелі паразитів

Епізоотологічні дані. Трихінельоз тварин — поширена осе­редкова інвазія. Найчастіше хворіють свині, собаки, коти, вовки, ли- сиці, ведмеді, дикі кабани, гризуни.

Патогенез та імунітет. Статевозрілі самки травмують слизову оболонку тонких кишок. Продукти їхньої життєдіяльності зумовлю­ють появу токсичних та алергічних реакцій. У процесі міграції ли­чинки пошкоджують кровоносні судини й периваскулярні тканини. Вони є причиною виникнення крововиливів, набряків, розвитку тромбозів.

Клінічні ознаки. Ознаки хвороби спостерігають тільки при ін­тенсивній інвазії, що трапляється порівняно рідко. Перші симптоми збігаються з масовим проникненням гельмінтів у стінку кишок і виявляють їх через 3 — 4 доби після зараження тварин. Вони стають пригніченими, відмовляються від корму, здебільшого лежать. З’являється діарея, фекалії рідкі, сморідні. Спостерігають судоми, блювання, свербіж, набряки голови й кінцівок.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Кров згортаєть­ся погано. На поверхні ворсинок і особливо в стромі тонких кишок спостерігають стрічкові крововиливи, десквамацію епітелію, місця­ми повне його руйнування. В печінці та нирках — крововиливи й \ жирове їх переродження; набряк легенів.

Діагностика. Іноді застосовують метод біопсії шматочків м’язів. трихінелоскопії та перетравлення м’язів у штучному шлунковому соку.

Лікування розроблено недостатньо. Ефективними препаратами вважають альбендазол, тіабендазол, мебендазол, парбендазол. Во­ни згубно діють на збудників, що локалізуються в кишках, і на бі­льшість личинок до моменту утворення капсули.