11.Параскароз коней.

Хворобу спричинюють круглі гельмінти характеризується розладами травлення та брон­хопневмонією. Хворіють коні та осли. Збудники локалізуються пере­важно в тонких кишках.

Збудник. Рагазсагіз едиогит — нематода великих розмірів, ве­ретеноподібної форми, жовто-білого кольору. Ротовий отвір оточе­ний трьома губами. Самки досягають 40 см, самці — 28 см у довжи­ну. Самка виділяє незрілі, круглі, великі (діаметром 0,09 - 0,10 мм) яйця, вкриті товстою гладенькою оболонкою. З фекаліями виділя­ються переважно темно-коричневі, рідше — світло-сірі яйця, в яких знаходяться зародкові клітини.

Цикл розвитку. Паразити — геогельмінти. Розвиваються пря­мим шляхом, без проміжних хазяїв. У зовнішньому середовищі яй­ця нематоди досягають інвазійної стадії впродовж 10-14 діб.

Патогенез Продукти обміну речовин збудників токсично діють на організм. Вони є антигенами, які спричинюють у коней алергічну реакцію. Личинки під час міграції травмують слизову оболонку кишок, кро­воносні судини окремих органів.

Клінічні ознаки. Найрізкіше клінічні ознаки виражені у ло­шат. У перші дні після зараження спостерігають розлади травлен­ня, що проявляються проносами. Пізніше розвивається бронхопнев­монія, яка супроводжується кашлем, прискоренням дихання, корот­кочасним підвищенням температури тіла, серозно-слизистими ви­діленнями з носових отворів. Тварини худнуть, швидко втомлюють­ся, пригнічені. В них можуть з’являтися кольки. Слизові оболонки і немічні. Іноді виникають судоми, парези кінцівок.

Діагностика. Основним методом зажиттєвої діагностики інвазії є дослідження фекалій коней за методом Фюллеборна і виявлення під мікроскопом яєць збудників.

Лікування. Для дегельмінтизації найбільш зручними є лікар­ські форми в спеціальних шприцах-тубах вітчизняного (бровадазол- гель, бровермектин-гель) або імпортного (еквалан, ринтал-плюс, тельмін) виробництва.

12.Метод послідовного промивання.

Пробу фекалій (3-5 г) кладуть в стаканчик або порцеляновий ступку, заливають невеликою кількістю води і, розмішуючи скляною паличкою (у ступці товкачиком), додають воду до 50-100 мл. Суміш фільтрують через ситечко або марлю (1 шар) і відстоюють 3-5 хв. Потім верхній шар зливають, а до осаду додають таку ж кількість води і процедуру повторюють доти, поки надосадовий шар не буде прозорим. Верхній шар зливають, а осад порціями розливають у чашки Петрі або на предметне скло і мікроскопіруют.

13.Ехінококоз.

Хвороба жуйних тварин, свиней і людини пара­зитує в печінці, легенях, селезінці, нирках, серці, рідко в інших ор­ганах. Статевозрілі цестоди локалізуються в тонких кишках м’ясоїд­них тварин .

Збудник. Личинкова стадія має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новонародженої дитини, заповненого світло- жовтою рідиною, що слабко опалесціює. Вона є продуктом крові ха­зяїна і відіграє роль захисного й живильного середовища для ско- лексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню — кутикулярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і в нутрішню — гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них — зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхурі.

Цикл розвитку. Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вов- іси, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середовище і потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї (жуйні тварини, сви­ні й людина) заражаються при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою або їжею. В кишках онкосфери звільняються від оболонки і розносяться кров’ю в паренхіматозні органи. Че­рез 6-15 міс виростають інвазійні міхурі.

Патогенез. Під час свого росту ехінококові міхурі тиснуть на уражений орган і спричинюють атрофію його тканин

Клінічні ознаки. Хворі тварини поступово худнуть, стають при­гніченими, нерідко виснажуються, у них з’являються пронос, іноді запор, анемія, задишка, кашель. У випадку розриву міхура в леге­нях спостерігаються хрипи, сильний кашель, виділення з носа ексу­дату з кров’ю. При інтенсивному ураженні ехінококовими міхурами печінки можливий її розрив і внутрішня кровотеча, яка призводить до загибелі тварин.

У хворих м’ясоїдних тварин апетит знижений, часом спотворе­ний. Спостерігаються проноси, запори, схуднення. В ділянці аналь­ного отвору нерідко виникає свербіж.

Патологоанатомічні зміни. Ехінококові міхурі виявляють у печінці, легенях, рідко в нирках, селезінці.

Діагностика. У м’ясоїдних тварин зажиттєвий діагноз установлюють за ре- зультатами досліджень фекалій за методом Фюллеборна та вияв­лення в них яєць ехінококів.

Лікування хворих сільськогосподарських тварин не розроблено.

В деяких західноєвропейських країнах хворим свиням застосовують фенбендазол Для дегельмінтизації собак використовують препарати, що містять празиквантел та його комбінації.