3. 91. Правовий режим природних та біосферних заповідників.

Природними заповідниками вважаються природоохор, на­уково-дослідні установи загальнодержавного значення, що ство­рюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для певної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, вироблення наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та еко­логічної безпеки.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призна­ченню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

— виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

— здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не пору­шують режиму заповідника;

— спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідни­ком завдань;

— збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, пе­редбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньовиховної роботи.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослід­ними установами міжнародного значення, що створюються з ме­тою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніто­рингу, вивчення довкілля, його змін під дією антропогенних фак­торів. Ці об'єкти природно-заповідного фонду створюються на базі природних заповідників, національних природних парків із включенням до їх складу територій та об'єктів природно- заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційова­ний режим охорони, відтворення та використання природних комплексів. Тут виділяють декілька функціональних зон:

— заповідна зона — включає території, призначені для збере­ження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

— буферна зона — включає території, виділені з метою запобі­гання негативному впливу на заповідну зону господарської діяль­ності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

— зона антропогенних ландшафтів — включає території тради­ційного землекористування, лісокористування, водокористуван­ня, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяль­ності.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включа­ються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочи­ща з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених законо­давством.

ВАРІАНТ 28

1. 68 . Води як об’єкт використання та правової охорони. Склад водного фонду України.

Води - це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Обсяги вод на відповідній території станов­лять її водні ресурси. ВК України до поверхневих вод відносить води різних водних об'єктів, що містяться на земній поверхні, а до підземних — води, що перебувають нижче рівня земної поверхні у товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізич­них станах (ст. 1).

Об'єктом правовідносин із використання та охорони земель є не води загалом, а конкретний водний об'єкт як природний або штучно створений елемент довкілля.

До цього фонду належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела,

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Усі водні об'єкти на території України поділяються на водні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

водні об'єкти загальнодержавного значення належать:

— внутрішні морські води та територіальне море;

— підземні води, які є джерелом централізованого водопоста­чання;

— поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї об­ласті, а також їх притоки;

— водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фон­ду загальнодержавного значення, не віднесені до категорії ліку­вальних.

Водними об'єктами місцевого значення вважаються:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержав­ного значення; - підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­го водопостачання.

2. 85. Правове регулювання інших видів використання та охорони тваринного світу

Використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях. Цей вид використання об'єктів тваринного світу регулюється ст. 28 Закону України «Про тваринний світ».

Використання об'єктів тваринного світу у зазначених цілях без вилучення тварин з природного середовища може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями та громадянами безоплатно і без спеціальних дозволів такими способами: шляхом спостереження, мічення, фотографування і т. ін. Таке використання допускається без заподіяння шкоди тваринам і середовищу їх перебування та без порушення прав інших користувачів тваринного світу.

Використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях може здійснюватися за плату без вилучення тварин із середовища їх перебування.

Добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у неволі чи у напіввільних умовах. Цей вид використання тваринного світу передбачений ст. 31 Закону України «Про тварин-ний світ». Суб'єктами його можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни. Об'єктами даного виду можуть бути тварини, крім занесених до Червоної книги України, вилучені з природного середовища за спеціальними дозволами та за визначену в установленому порядку плату.

Використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності. Використання диких тварин здійснюється з метою отримання продуктів їх життєдіяльності, наприклад: використання диких бджіл для отримання меду і воску, гірських баранів для отримання пуху під час линьки, оленів — для отримання їх рогів тощо.

Використання тварин у зазначених цілях може мати місце: без вилучення тварин із середовища перебування; без знищення тварин; без погіршення середовища їх перебування.

3. 93 Правовий режим регіональних ландшафтних парків

Регіональні ландшафтні парки — це природоохоронні рекре­аційні установи місцевого чи регіонального значення, що створю­ються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечен­ня умов для організованого відпочинку населення. Вони організо­вуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання та­ких завдань:

— збереження цінних природних та історико-культурних ком­плексів та об'єктів;

— створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

— сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

ВАРІАНТ 31

1. 71.Функції управління в галузі використання і охорони вод.

Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування (органи загального управлін­ня). Органами спеціального управління в цій галузі є Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України по водному господарству (Поло­ження про Державний комітет України по водному господар­ству затверджене Указом Президента України від 14.07.2000 р.1). До основних функцій державного управління в галузі вико­ристання і охорони вод належать такі:

Планування і програмування.

Державний облік вод.

Державний моніторинг вод.

Державна екологічна експертиза.

Розподіл і перерозподіл водних ресурсів

Лімітування в галузі використання вод.

Стандартизація і нормування.

2. 88. Відповідальність за порушення законодавства про використання та охорону тваринного світу

Найбільш поширеними се­ред них є порушення порядку передачі об'єктів тваринного світу у користування, порушення правил, а також лімітів щодо їх викори­стання, незаконне вилучення об'єктів тваринного світу з природ­ного середовища та порушення встановлених вимог щодо охорони середовища існування тварин. За вчинення цих та інших правопо­рушень передбачено застосування заходів кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності.

До кримінальної відповідальності притягуються особи, винні у незаконному полюванні (ст. 248 КК України) чи незаконному зай­няті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК України).

Адміністративна відповідальність передбачена КпАП і настає за порушення права державної власності на тваринний світ, виготовлення або збут заборонених знарядь добування об'єктів тваринного світу, порушення вимог щодо охорони сере­довища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин та за деякі інші адміністра­тивні проступки, передбачені цим нормативним актом.

Вітчизняне законодавство передбачає такси відповідальності за знищення диких тварин природно-заповідного фонду та тварин, які занесені до Червоної книги України.

Дисциплінарна відповідальність визначається за правилами, встановленими трудовим законодавством України. Суб'єктами та­кої відповідальності є особи, до трудових функцій яких належить обов'язок забезпечення використання й охорони тваринного світу.

3. 95. Правовий режим пам’яток природи.

Пам'ятками природи визнаються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, есте­тичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природно­му стані.

оголошення пам'яток природи прова­диться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природ­них об'єктів у їхніх власників або користувачів. При цьому вони беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану.

До пам'яток природи належать: ділянки історично цінних місцевостей; території незайманої природи; об'єкти природи, що стали основою для створення творів літератури і мистецтва, пов'язані з життям видатних людей; унікальні форми рельєфу, ге­ологічні виступи; водні об'єкти; берегові об'єкти; окремі об'єкти живої і неживої природи (дерева-довгожителі, скелі незвичайної форми, валуни, пагорби, водоспади) тощо.

НЕВІДОМИЙ

1. 56. Відповідальність за порушення земельного за-тва.

Кримінальна відповідальність застосовується за злочини, пе­редбачені ст. 239 КК України (забруднення або псування зе­мель), 254 КК України (безгосподарське використання земель).

Адміністративна відповідальність ст. 52 — псування і забруднення сіль­ськогосподарських та інших земель, ст. 53 — порушення правил використання земель, ст. 53і — самовільне заняття земельної ді­лянки, ст. 532 — приховування або перекручення даних земель­ного кадастру, ст. 54 — несвоєчасне повернення тимчасово зай­маних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, ст. 55 — самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою, ст. 56 — знищення межових знаків Кодексу України про адміністративні право­порушення. Справи про ці правопорушення відповідно до ста­тей 238і, 242і даного Кодексу розглядають органи Держземагенство або Мінприроди України.

Дисциплінарна відповідальність застосовується у загальному порядку на основі норм Кодексу законів про працю України.

Цивільно-правова відповідальність застосовується у вигляді відшкодування збитків, завданих земельним ресурсам, які ви­значаються за загальними нормами Цивільного кодексу України. Крім цього, для визначення розміру стягнення використовуєть­ся Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забруднен­ням і засміченням земельних ресурсів через порушення приро­доохоронного законодавства, затверджена наказом Мінекобезпеки від 27.10.1997р.

2. 73. Відповідальність за порушення водного з-тва.

У ВК України є загальний перелік можливих порушень водного законодавства, за які може настати дисцип­лінарна, адміністративна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність.

За об'єктом посягання правопорушення можна поділити на три групи:

1) порушення у сфері права власності чи права користування інших суб'єктів на водні об'єкти: самовільне захоплення водних об'єктів; самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставів, дамб, каналів, свердловин тощо);

2) порушення, що призводять до забруднення, засмічення, вичерпання водних об'єктів як невід'ємної складової довкілля: забруднення та засмічення вод, використання земель водного фонду не за призначенням; введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності тощо;

3) порушення порядку водокористування, встановленого ре­жиму вод, обліку водних об'єктів; стану та експлуатації водогоспо­дарських та гідротехнічних споруд.

Адміністративна відповідальність

— порушення правил охорони водних ресурсів, що включає за­бруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища (ст. 59);

— порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення, що може здійснювати­ся внаслідок несанкціонованих скидів із суден чи навантажуваль­них та розвантажувальних робіт (ст. 59^і);

— порушення правил водокористування (забір води з порушен­ням планів водокористування, самовільне проведення гідро­технічних робіт, безгосподарне використання води, порушення правил обліку вод тощо) (ст. 60);

— пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, пору­шення правил їх експлуатації (ст. 61);

— перевищення лімітів та нормативів використання водних ресурсів (ст. 91²).

Кримінальна відповідальність настає в разі:

— порушення правил охорони вод, якщо це спричинило за­бруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних власти­востей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров'я чи довкілля або якщо вони спричинили загибель чи захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу, інші тяжкі наслідки (ст. 242 КК України);

— забруднення моря (ст. 243 КК України);

— порушення законодавства про континентальний шельф Ук­раїни (ст. 244 України).

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винних від сплати збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Дисциплінарна відповідальність за порушення водного законо­давства застосовується у загальному порядку, передбаченому законодавством України про працю, щодо осіб, які за характером своїх трудових відносин здійснюють функції охорони або використання вод.

3. 18 Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.

Право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням пра­ва на безпечне довкілля, є одним з найбільш важливих способів захисту права на безпечне довкілля. Загальним нормативним актом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із заподі­янням шкоди, є ЦКУ та низка інших нор­мативних актів. На жаль, ЗУ «ПРО ОНПС» містить лише кілька загаль­них норм, які регулюють питання відшкодування екологічної шкоди:

1)«Особливості засто­сування цивільної відповідальності», фактично говорить лише про те, що екологічна шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі і що особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необ­хідний для відновлення здоров'я, відтворення нормального ста­ну природних ресурсів. Більш детальні норми щодо відшкоду­вання такої шкоди — відсутні.

Для того щоб відрізняти шкоду, заподіяну здо­ров'ю людей, від шкоди, що завдається довкіллю, природним об'єктам, тобто в прямому розумінні «екологічної», в науковій літературі її називають «екогенною» або «антропогенною» шко­дою. Екогенна шкода виражається у смерті, хворобі, іншому роз­ладі здоров'я, негативних змінах у генетичній програмі людини.

Що стосується розміру компенсації, то в ідеалі визначення його може здійснюватися за допомогою своєрідної шкали, яка пов'язувала б розмір шкоди з величиною забруднення, район­ними та іншими коефіцієнтами.

Найбільш складним для практики є встановлення причин­ного зв'язку як необхідної умови для відшкодування шкоди. Він виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність тільки за ту шкоду, яка є нас­лідком його поведінки.

Для реалізації права на відшкодування шкоди необхідна на­явність причинного зв'язку між пошкодженням здоров'я, за­брудненням довкілля та причинного зв'язку між забрудненням і діяльністю забруднювачів — підприємств, установ, організа­цій, громадян..

Аналіз причин заподіяння шкоди показує, що, як правило, вона є результатом дії кількох організацій і підприємств. У сфе­рі відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян негативним впливом підприємств, установ на навколишнє се­редовище, практика солідарної відповідальності повинна бути особливо поширеною. Також суттєве значення має застосуван­ня в подібних випадках норм про відповідальність власників джерел підвищеної небезпеки, які зобов'язані відшкодовувати шкоду, незалежно від вини в заподіянні шкоди.

НЕВІДОМИЙ

1. 90. Поняття, склад та загальна характеристика правового режиму природно-заповідного фонду.

З-поміж усіх територій та об'єктів національної екологічної мережі передусім виділяють території та об'єкти природно- заповідного фонду України. їх правовий режим визначений Зако­ном України «Про природно-заповідний фонд України».

Природно-заповідний фонд утворюють ділянки суші й водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтриман­ня загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встанов­люється особливий режим охорони, відтворення і використання, а держава розглядає його як складову світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Основними засобами збереження територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду є: встановлення заповідного режиму; орга­нізація систематичних спостережень за станом заповідних при­родних комплексів та об'єктів; проведення комплексних дослі­джень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефектив­ного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення госпо­дарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної й проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісо­впорядкування, проведення екологічних експертиз; запроваджен­ня економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановлення підвищеної відповідаль­ності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших заходів з метою збереження тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд України містить одинадцять видів територій та об'єктів, які за походженням можна поділити на: при­родні території та об'єкти, до яких належать природні заповідни­ки, біосферні заповідники, національні природні парки, регіо­нальні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповід­ні урочища, та штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендро­логічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово- паркового мистецтва.

Важливим є також поділ територій та об'єктів природно- заповідного фонду за рівнем охоронного режиму. Тут виділяють об'єкти:

1) міжнародного значення — біосферні заповідники;

2) загальнодержавного значення — природні заповідники та національні природні парки;

3) місцевого значення — регіональні ландшафтні парки і за­повідні урочища;

4) загальнодержавного або місцевого значення — заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

2. 65. Правові заходи охорони надр.

Відпов до КпН є: забезпечення повного і ком­плексного геологічного вивчення надр; додержання встановле­ного законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональ­не вилучення і використання запасів корисних копалин і наяв­них у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів ко­рисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуату­ються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона ро­довищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; за­побігання необгрунтованій та самовільній забудові площ заля­гання корисних копалин і додержання встановленого законодав­ством порядку використання цих площ для інших цілей; запобі­гання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишньо­го природного середовища.

Заходи у сфері охорони надр мають специфічний характер, що зумовлено особливостями об'єкта охорони (неможливість відтво-рення, знаходження під поверхнею суші, невизначеність чіткої межі надр тощо). Ці заходи мають здійснюватися при використанні надр для різних, передбачених законом цілей та на всіх стадіях їх використання.

У разі порушення цих вимог користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами охорони навколишнього природного середовища України, Державного гірничого нагляду, Державного геологічного контролю та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України.

3. 80. Відповідальність за порушення лісового за-тва

За порушення лісового законодавства України ст. 105 JIK України передбачає настання кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності і містить перелік найбільш вірогідних правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність.

Усі правопорушення зазвичай поділяють на певні групи:

1) правопорушення, які завдають шкоду лісу як природному об'єкту

2) правопорушення, що посягають на право власності чи право користування лісами

3) правопорушення у сфері різних видів лісокористування: Значна кількість порушень посягає на порядок ведення лісового господарства.

КпАП передбачена адміністративна відповідальність за:

— незаконне використання земель державного лісового фонду; порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, а також заготівлі живиці; незаконну переробку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка;знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень; здійснення лісових користувань не відповідно до мети або вимог, передбачених у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку; засмічення лісів відходами;

КК України встановлює кримінальну відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), незаконну порубку лісу (ст. 246), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

Дисциплінарна відповідальність за порушення лісового законодавства застосовується до працівників у випадку невиконання ними трудових обов'язків, пов'язаних з охороною та захистом лісів і раціональним лісокористув, у порядку, встановленому законодавством України про працю.

Цивільно-правова відповідальність полягає в обов'язку юридичних осіб і громадян відшкодовувати шкоду, завдану ними внаслідок порушення лісового законодавства.

ВАРІАНТ 33

1. 3. Поняття та предмет екологічного права.

Свою найбільш вживану назву «ЕП»отримало починаючи з 80-х XX. Вважається, що назва галузі права повинна відоб­ражати специфіку суспільних відносин, що є предметом правового регулювання відповідних норм.АЛЕ назва «ЕП» нав­ряд чи може вважатися достатньо коректною. Адже якщо про­аналізувати етимологію слова «екологія», то у перекладі з грецької воно озна­чає «вчення про середовище».Така назва не може вважатися прийнятною і задовольняти вимоги юрд практики.

Найбільш доцільною назвою є Право довкілля.

Право довкілля як галузь вітчизняного права в такому своєму найменуванні відображатиме сутність тих відносин, які постають предметом правового регулювання у сфері ОНПС.І хоч у навчальних планах вона все ще має назву ЕП, проте з часом об'єктивні чинни­ки все ж візьмуть гору над суб'єктивними підходами, які мали вплив на формулювання назви цієї важливої галузі права.

Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права в теорії права традиційно вважається предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання ЕК є екологічні відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини і природи з приводу використання, охорони природних ресурсів.

В науковій літературі немає єдності поглядів щодо визначення предмету.Вважається , що предмет ЕК сформульовано в ст1 ЗУ»Про ОНПС».Можна поділити на такі 4групи :а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування,збереження та раціонального використання екомережі.

2. 96. Порядок створення й оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

виділяють декілька етапів:

1) підготовчий, на якому відбувається подання клопотань зацікавленими суб'єктами до державних органів, уповноважених проводити попередній розгляд;

2) попередній розгляд цих клопотань відповідними органами їх погодження з власниками і користувачами природних ресурсів;

3) розробка проектів створення територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду;

4) прийняття рішення про організацію чи оголошення тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду;

5) відведення земельних ділянок або передача їх під охорону з оформленням охоронного зобов'язання.

Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України можуть здійснюватися підрозділами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими зацікавленими підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта ПЗФ України певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об'єктів ПЗФ України.

Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Мінприроди або його територіальним органами у місячний строк. У разі схвалення клопотань Мінприроди та його органами на місцях проводиться їхнє погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

На підставі результатів погодження клопотань Мінприроди забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами Мінприроди на місцях. Розроблені проекти створення територій та об'єктів ПЗФ України передаються Мінприроди чи його органами на місцях органам, уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України.

Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів ПЗФ України та їхніх охоронних зон здійснюється:

o Президентом України стосовно створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

o Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами стосовно організації чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів ПЗФ.

3. 97. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Адміністративна відповідальність настає за порушення, що виражаються у:

а) нецільовому використанні територій та об' єктів природно - заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та орга­нізації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об'єктів природно- заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

в) організації на територіях та об 'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без поперед­нього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологіч­них наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду;

ґ) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про ство­рення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

д) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

е) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду;

є) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних ком­плексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду та заре­зервованих для включення до його складу;

ж) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу, в тому числі зоологічних і ботанічних колекцій, видів тварин і рослин, занесених до Черво­ної книги України або охорона і використання яких регулюється відповідними міжнародними договорами України, тягне за собою накладення штрафу Порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, які перебували в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, занесених до Червоної книги Ук­раїни або які охороняються відповідно до міжнародних договорів України, передбачає накладення штрафу

Невжиття заходів щодо запобігання загибелі диких тварин, погіршенню середовища їх перебування та умов міграції або до­бування диких тварин, які зазнають лиха, карається штрафом від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення здійсню­ють районні (міські) суди.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про екологічну мережу передбачена КК України.

Майнова шкода, заподіяна об'єктам національної екомережі, відшкодовується незалежно від того, чи притягувалися винні до адміністративної або кримінальної відповідальності за ці правопо­рушення. Така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про національну екологічну мережу працівниками при виконанні ними трудових обов'язків передбачена трудовим законодавством.