1. 6. Принципи екологічного права.

Право довкілля також має свої принципи, які лежать в основі побудови цієї галузі.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавст­ва дає змогу виділити такі найважливіші принципи:

• системності та комплексності у регулюванні екологічних відно­син. є визначальним для науково обґрунтованого формування галузі ЕП і зумовлений закономірнос­тями зв'язків у системі «людина -НПС».

• пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля-випливає із загального констит.принципу про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соц.цінністю»;

• сталого розвитку як основи гармонійного розв 'язання соціаль­них, економічних і екологічних проблем.-проголошує,щоОНПС,раціональне використання природних ресурсів є невід'ємною умовою сталого розвитку країни.

• запобігання екологічній шкоді. На реалізацію цьо­го принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишнього природного середовища, екологічні вимоги зако­нодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

• раціонального використання природних ресурсів. Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів;

• особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

• доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації. Ця інформація має бути повною і достовірною.забез­печення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави.

• платності спеціального природокористування. Положення ЕП у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокорис­тування й охорони довкілля.

• поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права.з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного з-ва юридичних санкцій;

— міжнародного екологічного співробітництва. Ці принципові засади національного екологічного права сти­мулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва Ук­раїни з іншими державами у рамках екологічної діяльності ООН.

2. 25 Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.

Забезпечення належного результату діяльності в галузі охорони довкілля неможливе без спільних зусиль всіх громадян. З-во України надає можливості впливу і участі громадян в діяльності по охороні довкілля. Закон України «Про ОНПС» визначає громадське управління як різновид управління в галузі охорони довкілля.Більш ефективним є вплив не окремих громадян, а громадських об'єднань, що є офіційно зареєстрованими і мають юридичний статус, повноваження яких закріплені в ЗУ»Про ОНПС»

Базовим документом, який визначає форми та механізми участі громадськості Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Відповідно до Конвенції поняття «громадськість « означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Форми участі громадськості в діяльності по охороні довкілля можуть бути різними і вибираються в залежності від конкретної ситуації. До форм можна віднести: референдум; звернення громадян; збори громадян за місцем проживання; громадське обговорення проектів рішень в галузі екології; громадську екологічну експертизу; громадський екологічний контроль; збори, мітинги, демонстрації; звернення до суду та інші.

На виконання положень Орхуської конвенції в Укр. прийняте Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затверджене.12.2003.Реалізація інших форм громадської участі базується на загальних нормативних актах, як, ЗУ«Провсеукраїнський та місцеві референдуми»,ЗУ»ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ»

3. 22 Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.

Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є похідним від поняття державного управління в цілому. Під останнім розуміють певний вид діяль-ності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер, полягає в організуючому впливі на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень.

Метою державного управління у даній галузі відповідно до Закону України «Про ОНПС» є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо ОНПС.

Важливим чинником забезпечення раціонального природокористування й охорони довкілля є державне управління у цій сфері, яке полягає у здійсненні виконавчо-розпорядчої діяльності уповноваженим державними органами та органами місцевого самоврядування з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

. Залежно від статусу суб'єктів, що здійснюють управління у сфері довкілля, виділяють державне та громадське управління.

Основним видом вважається державне управління -полягає у реалізації всіма уповноваженими державними органами та посадовими особами екологічної політики держави відповідно до чинного законодавства. Таке державне управління у цій сфері здійснюють КМУ,ОМС та їхні вико-навчо-розпорядчі органи, а також спеціально-уповноважені на те органи з охорони довкілля й використання природних ресурсів та інші державні органи. Державне управління може бути також загальним (має територіальний характер і здійснюється органами загальної компетенції) і спеціальним (здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, для яких відповідні функції є основними).

Громадське управління у цій сфері здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами. Переважно управлінська діяльність громадських формувань полягає в участі їх у підготовці та ухваленні екологічно значущих рішень через проведення громадської екологічної експертизи тощо.

Крім визначених законом державного та громадського управління у сфері охорони довкілля, подекуди намагаються виділяти також виробниче (внутрішньогосподарське) та відомче (галузеве) управління. Перше здійснюється в межах відповідного підприємства і регулюється переважно локальними нормативно-правовими актами. Натомість друге — відомче управління є підвидом державного управління і здійснюється відомствами (міністерствами, державними комітетами, загальнодержавними службами тощо) для управління діяльністю, що пов'язана з природокористуванням чи шкідливим впливом на довкілля.

Правовими формами державного управління, які виділяють у сфері охорони довкілля, є правотворча (ухвалення нормативно-правових та інших актів у галузі охорони довкілля); правозастосувальна (ухвалення правозастосувальних актів, через які здійснюється реалізація нормативо-правових актів) та правоохоронна (застосування санкцій правових норм у разі їх порушення).

З-поміж правових форм управління виокремлюють оперативногосподарську та матеріально-технічну, або організаційну .

ВАРІАНТ 7