Головні елементи музики
Всю сукупність історично складених засобів музичної виразності називають музичною мовою. Музична мова розуміється і в часткових значеннях, і в більш узагальнених: музична мова окремого твору, музична мова історичних пісень, музична мова віденських класиків.
За рекомендацією Я. Якубяка, сукупність виразових засобів поділяють на рівні:
фонетичний (акустичний): – сукупність звуків, тембри тривалості;
морфологічний: окремі інтервали та акорди, мелодичні та ритмічні елементи;
синтаксичний: спосіб поєднання елементів попередніх рівнів і утворення елементарних форм.
Мелодія
При розгляді засобів виразності на першому місці називають мелодію. Слово „мелодія” походить від грецького „мелос”, що означає співи. За словами Д. Шостаковича: „Мелодія – це думка, це рух, це душа музичного твору”. За визначенням М. Тіца: „Мелодія – це послідовність взаємозв’язаних і взаємозумовлюючих звуків, що складають образно-смислову єдність”.
Мелодія – це явище цілісне, це єдність різних сторін: і музично-висотні співвідношення, і ритм, і динаміка, і тембр. Іноді припускаються й гармонічні співвідношення. Головну роль грають висотні й часові сторони. Від ритму, ритмічних зупинок, повторів залежить розчленування мелодії.
Висотні характеристики – це музичні інтонації (невеликі музично-виразні частини мелодії, найдрібніші мелодичні звороти). Інтонаціями в конкретній мелодії стають мелодичні інтервали. При аналізі мелодії дуже важливим є розгляд її ладової сторони (що може бути пов’язане з рисами національної особливості). Його аналіз є суттєвим з точки зору різного ладового напруження звуків та інтервалів.
Нотний приклад №
1
Ладова та інтервальна характеристики мелодії мають певне значення для формотворення:
відносно часте звучання тоніки придає мелодії ладову визначеність, часто – статичність, що може бути використане, як особливі засоби виразності;
уникання каденційних мелодичних формул подовжує думку;
мелодичне напруження посилюється завдяки використанню нестійких звуків та інтервалів;
часто для мелодики велике значення має приховане голосоведення (рух ламаними інтервалами або акордами, розв’язання нестійких звуків на відстані).
Звернемо увагу на напрямок руху мелодії. Майже кожна мелодія має хвилеподібний рух. Виразність мелодичної лінії спирається на природний зв’язок висхідного руху з наростанням напруження і низхідного зі спадом. Як правило, в мелодії відбуваються зміни напрямку руху, чергування висхідного і низсхідного, що відповідає посиленню або послабленню напруження емоцій, що передаються в мелодії.
Нотний приклад № 2
Д.Січинський “Пісня без слів”
Інший бік виразності мелодичної лінії пов’язаний зі співвідношенням плавного руху і широких кроків – стрибків. Поступовий рух дає враження безперервності, плавності, а широкі стрибки звучать більш напружено. Часто широкі стрибки чергуються з поступовим рухом, після плавного руху типовим є стрибок у протилежному напрямку, і навпаки, стрибок може „заповнюватися” поступовим рухом або стрибком у протилежному напрямку.
Нотний приклад № 3
М.Лисенко “Меланхолійний вальс”
Кульмінація мелодії – місце її найвищого напруження. Якщо розвинута мелодія має одну яскраво виражену головну кульмінацію, то ця кульмінація, як правило, знаходиться у другій половині мелодії (піднесення, наростання напруження вимагають більше часу, ніж спад). З іншого боку, закінчення мелодії відразу або досить швидко після кульмінації може викликати враження раптової обірваності, недосказаності, зриву. Тому часто кульмінацію розташовано у третій чверті загальної протяжності мелодії. Таке розташування кульмінації дозволяє природно поєднати врівноваженість мелодичної хвилі і її динамічність. Для кульмінації типові не тільки високий регістр мелодії, але й значна сила звучання, насиченість фактури. Іноді мелодична вершина не співпадає з кульмінацією, оскільки пов’язана з затуханням, прозорістю звучання.