Види імітації
У поліфонічних творах вживаються найпростіші та особливі види імітації. Серед них найпоширенішими є такі:
Точна імітація у прямому русі.
Вона можлива в будь-який інший інтервал зверху чи знизу, у верхню чи нижню октаву, квінту, кварту, терцію, секунду.
Імітація при інтервалі вступу у приму чи октаву характеризує стан злагодженості між голосами:
Нотний приклад № 120
Імітації при інтервалі вступу у квінту чи кварту вносять елемент неузгодженості (розбіжності), бо в даному випадку виявляються внутрішньоладові тоніко-домінантові чи тоніко-субдомінантові відношенн
Нотний приклад № 121
Імітація в оберненні, при якій всі вхідні інтервали теми замінюються низхідними тієї ж величини, і навпаки:
Нотний приклад № 122
Імітація у збільшенні, що відтворює тривалості звуків теми збільшеними в певне число разів, наприклад, удвоє, учетверо:
Нотний приклад № 123
Імітація у зменшенні (прийом, протилежний імітації у збільшенні):
Нотний приклад № 124
Імітація в протирусі, що часто іменується "ракохідною". Вона відтворює мелодію в імітуючому голосі від кінця до початку:
Нотний приклад № 125
Вільна імітація, у якій змінюються окремі інтервали, напрям руху, частково ритм та інше.
Канон
Канон (або канонічна імітація) – це безперервно проведена імітація, при якій імітуючий голос повторює не тільки початкову частину мелодії першого голосу, що попереджує вступ імітуючого голосу, але й подальший розвиток першого голосу.
Іншими словами, другий голос безперервно імітує розділи початкового голосу. Початковий голос канону називається proposta, а імітуючий – risposta.
Всі види імітації застосовуються і в каноні, однак найбільш часто зустрічається канон з імітацією у прямому русі
Нотний приклад № 126
Л.Бетховен. Симфонія №4
Існує форма канону, в якій обидва голоси (початковий та імітуючий) повертаються до своєї вихідної точки, утворюючи таким чином кругообіг:
Нотний приклад № 127
У музичній практиці вживаються багатоголосні канони, у яких мелодія в початковому голосі послідовно імітується у двох, трьох і більше голосах:
Нотний приклад № 128
Й.С.Бах «ДТК» тІ, фуга №8, es-moll
У деяких випадках канон поєднується із секвентним переміщенням мелодичного малюнку на інші ступені ладу, утворюючи канонічну секвенцію:
Нотний приклад № 129
Й.С.Бах «ДТК» тІ, фуга №22
Нарешті, можливим є об'єднання двох канонів на різні теми в одне поліфонічне ціле – такий канон називається подвійним:
Нотний приклад № 130
Форми вживання канонів є надзвичайно різноманітними.
У музиці композиторів ХV-ХVІ ст. канон постійно зустрічається в якості основного викладу теми твору. Таким чином, канон був частиною цілого, а нерідко і всього твору, коли канонічний виклад було проведено від початку до кінця.
На межі ХVІ і ХVІІ ст. ст. канон поступово був витіснений на другий план фугою, і, починаючи з розквіту гомофонних форм, роль канону значно зменшилась.
У музиці Й.С. Баха та його сучасників канон зустрічається ще досить часто, але головним чином у фугах (у стретних проведеннях тем та в інтермедіях).
Зразки канонів із різноманітними знахідками можна прослідкувати в "Мистецтві фуги", "Музичній присвяті" Баха; кантаті С.Танєєва "Іоанн Дамаскін" (моделюючий круговий канон на чотири голоси).
Іноді вживання канону пов'язане зі специфічним художнім задумом, наприклад, в операх – із задумом втілення абсолютно однакової психологічної реакції різних дійових осіб на одну й ту ж подію.
Таке глибоке реалістичне вживання старовинної форми канону є в "сцені оціпеніння" першої дії опери "Руслан і Людмила" М.Глінки; у п'ятій картині опери "Євген Онегін" П.Чайковського – канон "Вороги".
В окремих випадках канон вживається в музиці ХІХ і ХХ століть як одна з варіацій у варіаційних циклах (Л.Бетховен, "32 варіації" – 22 варіація) чи як самостійна п'єса (Е.Гріг, "Канон", ор. 38 № 8).