Регтайм (ragtime)

Регтайм виник наприкінці ХІХ столыття як жанр фортепіанної музики (raggear – рваний, time – час)¹. У даних творах фортепіано трактується як ударний інструмент. Регтайм має три моменти, які в сукупності утворили його особливості – це ритм, манера виконання та прийоми формотворення. Найважливішим є ритм, особливостями якого є синхронне звучання двох контрастних ритмічних пластів: чітка маршеподібна дводольність супроводу і вільний ритмічний рух верхніх голосів. Така своєрідна двоплановість і стала основою появи джазової поліритмії.

Важливою ознакою регтайму була точність акцентів, що викликала асоціації з механічним рухом. Темп при цьому залишався стриманим.

Протиставлення різноманітності коротких синкопованих мотивів і монотонної пульсації фону створювало цікавий ефект поєднання механічності, прямолінійності і вільної імпровізації чітко окреслених синкопованих мотивів.

Нотний приклад № 147

Форму регтайму, як правило, визначають за наступною схемою: це послідовність чотирьох-п’яти самостійних тем, які утворюють два розділи:

І ІІ

АА ВВ А СС DD

За структурою регтайм нагадує попурі, так як теми не розвиваються, а тільки контрастують. Але такий різноманітний тематизм п’єси вимагає структурної впорядкованості.

Основні прийоми композиції – це періодичність, повторність, співставлення замкнутих епізодів, симетричність – зблизили принципи структурної організації регтайму та класичного менуету з контрастним тріо. Так перша частина складної форми має риси тричастинності, і як правило, утворює таку схему:

АА ВВ А

Друга частина асоціюється з тріо. Теми цієї частини є контрастними по відношенню до матеріалу першої частини. Таким чином, серед усіх форм європейської музики регтайм є найбільше наближеним за принципами композиції до складної тричастинної форми. Це такі прийоми:

• роздільність структури на рівномірні побудови;

• принцип періодичної повторності;

• наявність частини, яку можна назвати «тріо» завдяки створенню певного контрасту по відношенню до початкової структури форми.

Варіації в джазі

Найбільш типова форма джазової інструментальної музики – тема з варіаціями. Тема, як правило, має гармонічну основу, яка зберігається протягом усього твору. Така гармонічна основа називається «корусом» або «квадратом» і звучить протягом 12, 16 або 32 тактів. Після звучання теми у виконанні всього оркестру або ансамблю інструментів звучить ряд варіацій – імпровізацій. У варіаціях у ролі солюючих кожний раз виступає інший інструмент або група інструментів. У цілому схематична форма і гармонічна основа теми зберігаються. Змінюватися може, у залежності від загального задуму, кількість тактів теми. Між варіаціями-імпровізаціями можуть звучати вставки. (Приклад 148)

У каденціях часто зустрічається так заний прийом подовження. Завдяки використанню альтерованих акордів, паралелізмів, заміні акордів однієї функції такий прийом дозволяє розширити каденцію й уникати очікуваної тоніки.

IIm V7 III VI7

IIm V7 ЬVII7 VI7

Такі звороти можуть повторюватися декілька разів, тим самим не виправдовуючи очікування тоніки.

Модальна техніка отримала отримала розвиток у джазі шістдесятих років. В основі такої техніки була імпровізація, що засновувалася не на мелодиці теми або її гармонічній основі, а на вільному ряді звуків, що були зв’язані тільки ладом. Головною організуючою основою стають модуси – тобто особливі ладо-звукорядні структури, які зберігаються протягом п’єси, але при цьому допускають вільне комбінування тонів у рамках певного звукоряду. Матеріал для побудови модусів може бути різноманітним: діатонічні або середньовічні лади, звукоряди позаєвропейського походження т штучні звукоряди. Модальна техніка не є суто лінеарною технікою, бо в її арсеналі є і мелодичне розгортання певної акордової структури, або навпаки, згортання звукоряду в акорд. Це дало можливість музикантам використовувати різноманітні види фактури: поліфонічну, гомофонну, респонсорну (питання-відповідь).

Модальна техніка зустрічається у творчості музикантів, які працювали в стилі free jazz, що був пов'язаний з експериментами в царині гармонії, ритміки, атональності, політональності, серійної та додекафонної техніки.