Нотний приклад № 103

При розімкнутих головних темах зв’язуюча частина може починатися як друге речення періоду повторної побудови, яке не завершується каденцією, а поступово розгортається у зв’язку-перехід.

Нотний приклад № 104

В зв’язуючій частині – а вона буває і широко розгорнутою і лаконічною, стислою – розвивається матеріал переважно головної партії, але зустрічається і передбачення тематизму побічної партії і новий матеріал.

Побічна партія – другий важливий участок дії експозиції, що характеризується появою нового матеріалу.

Нотний приклад № 105

Нормативом для класичної сонати є використання для побічної партії – у мажорних творах тональності домінанти, у мінорних – паралельного мажору, у рідкісних випадках – тональності мінорної домінанти.

В основній частині побічної партії викладається побічна тема (або декілька тем), якій може передувати ввідна частина.

Важливим етапом розвитку побічної партії є момент, який називають „проривом головної партії” – поява елементів тематичного матеріалу головної партії. Цей момент часто стає кульмінацією експозиції, яку завершує заключна частина побічної партії.

Заключна частина стверджує, закріплює тональність побічної партії.

Розробка – середній розділ сонатної форми, присвячений розвитку тема­тичного матеріалу експозиції. Головною ознакою розробки є нестійкість. Значно посилюється роль модуляційного розвитку, теми експозиції подають­ся не в цілому, а у вигляді окремих мотивів. У результаті виникає особлива ру­хомість інтонаційного матеріалу, його піддатливість всіляким трансформаціям.

Нотний приклад № 106

Велике місце в розробках займають різноманітні прийоми поліфонічного розвитку матеріалу.

Різні теми експозиції можуть звучати одночасно, контрапунктуючи одна з одніою. Таким чином, розробка є контрастною по відношенню до експозиції перш за все типом розвитку тематичного матеріалу. У розробках найбільше місце займає розвиток матеріалу головної партії і заключної частини. Тема побічної партії в розробці, як правило, участі не бере, іноді її появу можна охарактеризувати, як варійоване перевикладання. У розробці може використовуватись і новий матеріал. Це епізодичні теми. Образно вони, як правило, пов’язані з побічною партією й ніби заміщають її в розробці, маючи ліричний або лірико-драматичний характер.

Розробка традиційно складається з трьох розділів:

• ввідного (часто починається в тональностях, однойменних по відношенню до початку або кінця експозиції, що відразу драматизує початок розробки, спричиняє відчуття різкого повороту);

• центрального (для нього є характерним активне модулювання й уникання основної тональності, рух у субдомінантову сферу);

• домінантовий предикат до репризи.

Реприза – новий етап розвитку сонатної форми. Це повторення експозиції, при якому побічна партія викладається в основній тональності. Таким чином, при поверненні до матеріалу експозиції він завжди виявляється збагаченим. Зміни в тональному розвитку можуть бути пов’язані і з тим, що початок побічної репризи (а іноді й початок побічної партії) звучить у тональності субдомінанти.

Часто замкнута головна партія в репризі стає розімкнутою, а іноді і скороченою (дуже рідко збільшеною). Зв’язуюча частина скорочується або повністю відсутня. Оформлення побічної партії змінюється рідко.

Найбільш глибокі зміни притаманні варійованій і динамічній репризі.

Варійовану репризу характеризують зміни в оформленні і викладенні тематичного матеріалу (фактура, динаміка, оркестровка).

Динамічна реприза пов’язана з суттєвим переосмисленням тематизму, з його значною образною трансформацією твору і є результатом наростання, яке відбувалося в розробці.

До особливих видів реприз відносять:

• неповна – пропускається головна партія;

• дзеркальна – характеризується зворотною, у порівнянні з експозицією, послідовністю матеріалу.

Останнім розділом сонатної форми може бути кода. Її головна функція – завершити розвиток, підсумувати й узагальнити.